Aidrawings.

Aidrawings.

"Aidrawings" by Hvrenja is an animation study of the AI drawing online .

Замальовки зі штучного інтелекту он-лайн.

Дивний він, світ майбутнього. Дивний і лячний.

А тоді настає той момент, що робить зрозумілим всю цю моральну філософію куди як краще: в той момент - я це відчувати собі дозволити міг... а в цей - вже не можу. Лише одна мить. Сама динаміка речі. Щось промайнуло перед очима. Самий мій вчорашній день. Я щось відчув? Я можу це зробити, оскільки знаю як це робиться. Але що я при цьому відчую? І що я відчую у мить наступну? Що на цьому зображенні? Що швидко промайнуло? Наче в тій соціальній мережі? Про що там було, взагалі? Де це тепер шукати? І куди це почуття, що воно залишило - діти. Відповідальності не настає. Рефлексія наступна. Просто й що. Як та війна. Ніякої змістовної користі, врешті решт. А ще задовго до... був тий... що наважувався думати те... що до нього не наважувався думати... Самі питання ємностей... Робота, автоматично полегшена... Остання буває корисна... І безкорисна... Просто гріти повітря... Як я цими дописами... В цій роздільній здатності одне... в тій - інше... Але все завжди може бути зведено до якоїсь простої концепції: все це, як на тому фото, відбувається насправді... тільки що не з тими й не там... Емоція справжня... Але це зображення оманює... То що б побачити собі такого, ще не баченого? Що зображують ці кілька секунд відео? Просто що та тобі преса... з часом жовтіє... і сходить нанівець... Вчорашні новини. Нащо ви це робите? Раз було питали одного... Ну... можливо... коли-небудь можна буде робити цікаві іграшки... Знаєте, про що він це казав? Війна, здається мені, це таке місце, де правда нікому не цікава взагалі. Все це трапилось. Кого б нам в цьому звинуватити? Як наче те тобі поточне судочинство тут. Спочатку все це зробити... А потім... Починається... Як я те нескінченно й кажу: самі жорстокість та сентиментальність... Що навело на ці думки? Та сама класика кіно? Що я його не люблю дивитися? Й не люблю чому? Кінець ери науки. Сама ера технологій. Єдине мистецтво, що залишилось - мистецтво шаблону... Так, звісно, там ще залишаються певні питання... Та надто вже умоглядні... Все це зрозуміло - та що нам до того? Що робити? Як? Як так зробити? А ну як вони так і зроблять? Що я при цьому відчую? А ну як я так зроблю? Це те саме відчуття? Ніколи не те саме відчуття... А... Гори воно все синім полум'ям... Наче Кафка, що на останок змирюється із зовнішнім світом... і його навіть стає можливим Оденові читати... Світ увесь той самий... Він завжди - увесь той самий... Піди - вигадай у ньому хоч щось нове... Не бачене до того...

Колаж з електронної графічної роботи 'Aidrawings.'

Колаж з основи відео : collage from video - Aidrawings..

Що вона мене там цитує? Чи то був він? Можно уточнити, - але чомусь я майже ніколи інтуїтивно не помиляюсь в цих визначеннях. Цьому може існувати й якесь наукове пояснення. Наступним кроком стає ефект глибокої омани глядача. Це фото - підробка. Аж ось що там знов випливло. Підробне не саме по собі, а як частина цілого, але у власному своєму тлумаченні - що залишилось за кадром і тепер слугує зовсім іншій цілі. Навіть і точнісенько навпаки. І це все ще тільки фото. Не поставне відео. Але на підході вже сама підробна реальність, де глядач, як те з ним завжди, оманюватись радий... Та якщо метафізика, яку тепер можна відкривати в основі її методу й читати, що я час від часу зараз і роблю, є витлумаченням стосовно того, що - я відчуваю щось… але не розумію, що саме… То патафізика йде у бік зовсім інший… Я розумію що це саме… Але що я при цьому маю відчувати? Я - хто? Який? Чи не здається вам, що у всі ці предмети мають спільні риси? Виконані, так мовити, у схожий спосіб? А це й ШІ у своїй основі: дуже складне спрощення. І тоді підбробна реальність, будь-яка насправді, що хай би глядач й роздивлявся уважно, стає ще спрощеною. До цього моменту - його треба було оманювати в кожному кадрі; а починаючи з цього - тільки в одному і за шаблоном. Тим вже, іншим - але завжди він має бути дієвим. Де робить помилку людська свідомість? Де робить помилку робот? І це завжди одне й те саме місце - шаблон мислення. Не відчуття, що призводить до думки, але думка, що призводить до відчуття. Нічого нового, мало б здаватися. Епоха постправди. Потім - ми це все одне зрозуміємо. Але в цей самий момент, саме що момент сприйняття, - сприймаємо як є. Керуючи вже тільки цього сприйняття рефлексією. І ще задовго до Канта був Локк… І може здаватися, що це Жаррі переймає манеру Франса, а не навпаки… Якщо не дивитися на самі тільки беземоційні числа. Я, здається, зробив в цьому зображенні помилку? Ні. Навіть, якщо рахувати її як таку, це помилка не моя, а машинна - їй так притаманно рахувати. А я просто отримав трішечки не те зображення, що було бажав. З якої причини? В цьому світлі? В тому? Тої температури? Іншої? Трішечки, як і всякому випадку омани - не додивився… Епоха брехні, тої чи іншої, що потім треба доводити… Але й відповідальності, що все одне настає - але хтось це зробив… Два роки тому - не було ніякої відповіді… Рік тому - хтось поцікавився… А сьогодні - відповідь одразу готова. Яка вам різниця? Картина та сама! Та сама - але не та сама… Картина - ніколи не те сама… А ось воно що - масштаб. Роздільна здатність. Роздивлятися. Тут - майже що й не видно… А тут - все як насправді… По суті - все те саме. Але роботи - куди як більше… І тим більше - зрозуміти одразу… Миттєво… Це може… може… стати предметом наступних моїх студій… Треба хоч поцікавитись вступом… до даної дисципліни.

Колаж з електронної графічної роботи 'Aidrawings.'

Колаж з основи відео : collage from video - Aidrawings..

А тепер, тривимдрукаре, надрукуй мені ось це все... Взуття, для початку. Вийти з дому. Виглядає не дуже? Нічого - з іншої спроби, врахуавши як і той штучний інтелект власні помилки - вийде краще. Це ж якщо накреслити як слід... добу-іншу посидіти... але мені треба швидко - накидав від руки. А тепер торбинку, будь ласочка, кинути той самий пристрій, на якому саму її та й накидано - краще вже не треба. То вже як набридне ця... Бо якщо цей твій, тривидрукаре, матеріал уявити таким, що біологічно розкладається, або легко переробляється у все те саме... А далі вже, як можливостей дістане - надрукуй і домівку таку... А як не таку - так на яку матеріалу вистачить... Того чи іншого. Заселити туди та ще й цього котика... Колись там. Згодом. Надрукованого теж. Тільки що друкарем трішечки складнішим. Як котик страшненький? Котик мій - найкращий у світі... Це вже якщо тільки високому журі його розсуд подавати. Тут в мене послідовність та була закладена... Тут інша... І повно в цьому світі найрізноманітніших молекул... А що єдине й тільки що та й змушує їх складатись... тою послідновністю їх або іншою - тільки но й сушать собі мозог вчені... коли більше сушити його нічим. Що життя? Та його послідовність? Інша? Десь ми вже це бачили раз... І це саме... Що б я надрукував собі ще? Чи що б я надрукував зараз першим? Їжі? По яку зараз буде вже треба йти... Але й ту, можна рахувати, що вже друкують... і що криє у собі небезпеку на небезпеці... Наче ця подорож у зовнішній світ... Де ані, ані, ані... Ані чого взгалі - самі думки - багатіти... А це навіть і не половина всієї проблеми, з якою ознайомитись можна й безкоштовно... та дуже швидко... І в цього швидко - наслідки свої... Про що мова далі...