Десь в якомусь часі й просторі існують і гора Щекавиця, і місто Київ, і, навіть, чай. Навіть, скоріше, треба казати, що існують вони, по-перше, в різному часі й просторі, різних просторах і часах, настільки, що, по-друге, поєднати їх всіх у часі з простором власних, - завдання не з самих простих. Але, так чи інакше, в рамках простору і часу самої легенди о щекавицькім чаї, що іноді в якихось інших місцях його звуть герба́та, і що навіть ближче до суті самої справи, вони поєднуватися здатні.
Дуже важко, насправді, знімати цією технікою в цій відсутності світла. Все одно в кінцевому рахунку вогники танцюють свій танок. Тим не менш, виявилось, що танцюють вони його в напрямках різних, як наче нанесені пензлем. І в цьому я вбачаю для себе щось нове. Щось, чого вже давно зі мною не траплялось. Як збір шекавицького чаю. Як відкриття нових фокусів старого мавпа. Як ідея нового прийому подальших робіт...А чай? А... Чай... Ну, що чай? Немає там ніякого чаю. Не росте на горі Щекавиця... Час невірний мабуть був обраний. Та й місце не те щоб підходило...