Едвард Гірш

Кидок крюком цілує дужку і зависає там, безпорадний, але не падає, й одразу наш довгий центровий розігруючий відтісняє свого і вигадує стрибок ідеально, підбирає помаранч шкіри з повітря як цінне володіння і повертає кругом зробити кидок до вихідного який вже риє пас під рукою до наступного вартового розрізаючи останнього плоскостопого захисника що виглядає приголомшеним і прибитим до підлоги у невірнім напрямку, намагаючись спіймати погляд високого, розігруючого, що ковзає і людини яка дозволяє грі розвитися перед собою в уповільненім русі, майже точно як тренерський малюнок на дошці обидва форварди збігають у площу шляхом як форварди мають, майорять і заповнюють трапеції у тандемі, рухаючись разом як брати пасують м’яч між собою без дриблінгу, без єдиного відскоку б’ючи покриття доки вартовий нарешті випадає і бере не ту людину в той час як силовий нападник вибухає позад них у люті, забираючи м’яч у повітря сам тепер і кладучи його м’яко проти скла викласти в кошик, але втрачає рівновагу в процесі, раптом падає, вдаряючи підлогу з диким, карколомним рухом за гру що він любив як країну і кидає погляд назад побачити помаранчеву пляму що лине точно крізь сітку

Ранній Недільний Ранок

Я підколював батька та його кумів за ранній підйом недільним ранком і пиття кави на місцевій точці але тепер я один з тих кумів. Всім байдуже на мої старі приниження але вони довжаться тягнучись крізь мій сон наче в’язка порожніх бляшанок деренчить позад покинутої автівки. Схоже на те: тільки подумаєш як забув ту рудиголову дівчину що кинула тебе безпорадним у паркінгу сорок років тому, ти прокидаєшься рано достатньо побачити як вона щезає за рогом твого сну на чиїмось ще мотоциклі що реве по хайвею на сході сонця І так я тепер сиджу в освітлений тьмяно кав’ярні повній ранішніх підхоплених де вікна забрані кіптявою і кава гаряча й гірка.

Після Довгої Безсонної Ночі

Я йшов вниз к морю рано вранці після довгої безсонної ночі. Я дерся на величезні фарбовані чайками скелі і рухався мимо дерев, довгі танцюристи простягали кінцівки і грілися в синьому світлі. Я увійшов у солону воду, покаянний чиє тіло було заплямане, і поплив до червоної зірки що здіймалась на сході - велична, пурпуровбрана. Один берег зник позад мене а інший манив. Я визнавав що забув особистість якою був так легко як хмари линуть над головою. Мої руки ділили воду. Вітер тиснув на спину, крила й душа моя буяли над білокритими хвилями.

Edward Hirsch