Френк О'Гара

Куратор Нью-Йоркського Музею Сучасного Мистецтва. Критик мистецтва. Поет, який за словами Айлін Майлз, являв собою повну протилежність Гінзбергу. З яким тим не менш, з огляду на вірші, певний час близько товаришував. Фігура більш культова, ніж відома.

ПЕРЕДМОВА

Важко повірити, що майже п’ятдесят років минуло з тих пір, як Обідні Вірші вибухнули на літературній сцені. Читаючи їх, я згадав, якою консервативною і формальною найсучасніша американська поезія була в ті часи, за винятком Бітників, що тільки нещодавно увійшли (книга, власне, закінчується віршем, присвяченим Аллену Гінсбергу). Жодна інша поетична збірка 60-х не розколола більше сховану поверхню сучасної академічної поезії. Звільнений від своєї канцелярської роботи в MoMA на годину або близько того в обідній час, О'Гара блукає вулицями середмістя, вільно асоціюючись із поїздками, які здійснив, включаючи нещодавню до Іспанії у справах MoMA, в якій я його супроводжував, і до Парижу, де в нього було багато друзів: "Я б хотів мотатися по Парижу / замість мотатися по Нью-Йорку / я б хотів не мотатися взагалі / це Весна, лід розтанув Райкард розлився," або місцями яких він ніколи не відвідував: Сінгапур, Токіо, Харбін, в «Дупі Мері Десті», заголовок, значення якого я випадково виявив у книгарні, а саме в книзі Мері Десті за назвою Кінець Ісадори Дункан. Більшість людей не взнали б цього посилання і це не має значення. Зневірений ентузіазм Френка переносить читача у дивовижний напівфантастичний всесвіт, де ми штовхаємось ліктьми з Ланою Тернер, Біллі Холідей, Рахманіновим та Матерями Америки, яких він закликає: «хай ваші діти ходять у кіно! . . . Вони навіть зможуть бути вам вдячні / за перший сексуальний досвід ». Жахи! Щоб скласти цю немислиму вказівку, О'Гара виходить із вживанням слова "їбать", більш ніж раз, і все ж він не мачо, що виригає важкі істини, а добрий, допитливий, глибоко зацікавлений і привабливий молодий чоловік, що проходить кілька хвилин спекулятивної жуйки перед тим, як повернутися в офіс, як і всі ми.

— Джон Ешбері

АЛЬМА

“Est-elle almee? . . . aux premieres heures bleues Se detruira-t-elle comme les fleurs feues. . . .”
— Рембо

1

Сонце, принаймні три з них, одне чорне одне червоне, ти знаєш, і вона танцює увесь час, роздмухуючи пурпурне небо стати пурпурним, її ілюзорна біла шкіра доволі несхідна до брудних дитячих круглих очей стоїть у колах щипаючи мафіни, таргани як нагетси навпіл приховані у лупаках. Хлопе! як ви, Пресвітер Джон? посмішка річки, така стежа, така емальована.

2 Яка думка Короля? Закручене колесо обертається далі, яблука гниють до співу, Альцест зимових гостівок славетний в Ніці. Диви, мій любий недоторканний Понтіф, відважся вбити хвилинне і зваж що там за кривава пропозиція всередині серця слабкого, танцюристки чия одна стопа варта неоцінимого, партія, зухвальство її! так любо, її народження поміж жолудів із нігтьми, застромлених крізь них через пристрасть батьків, кастаньєт. Кавказькі казки! їх щедрість пропорційна: “Священне Серце, Серце так хворе, зроби Детройт цілковито більш своїм, увесь із жадоб і шолудів такий товстий що Єврейський Священик має зауважити.” Так він у ліжко і ми повстаємо і Альма співає наче бугай. Танечні кінчики пальців ніг в її очах. Па її загинули на Річці Габон.

3

Детройт був заснований на великій близькості водних шляхів далі в Канаду що була дружня й негайно здобула собі іменування “Детройт Термопил“, ім'я що налипло до цього дню як би танцювальна зала не трималась у відповідній шанобі. Дай мені нагадати тобі про той величний рух зап’ястя, шизофренічний енжабман, частково задовільну варіацію, з якої може бути створений доданням трохи томатної пасти. Великий успіх. Як в Детройті звинувачена у підпалі Чиказького вогню. Мільйон роз від Руських. Альма пройшла довгий шлях, вона відкрила ювелірну крамницю, її ім’я стало словом у побуті, вона вигадала архі-прихильника.

Як часто думала вона про свого батька! замок, дитячий садок, рожі і млина потік позаду в’ється тонко як межидія. Багато гірких сліз було пролито нею на дошки цього театру як вона зважувала незнані сухорлявості божого Провидіння, завжди дзизкучого, завжди трохи зсувного, ніколи не втрачаючи біт. Гостювала сезон на висоті своєї ностальгії в Опері Балеті Метрополітен в Саламбо; батько здавався дуже близьким у всьому цьому східному мерехтінні бамбуку і готельних пальм та безсмачному поті й браслетах, ангажементі сліз. В снігу, в її білих лисячих міхових покровах, як більш прекрасних ніж Мері Гарден!

НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ РАХМАНІНОВА

* в оригиналі rocker - крісло; гойдалка деревня як каміння, на якому стоїть підйома; або вага - на протилежному її кінці; важіль або важінь; рушій.
** в оригиналі fig-newton - торгівельна марка, що увійшла в мову як звичайне слово.
*** staples - ще одна торгова марка, що увійшла в мову як звичайне слово. Клямбра - звучить фонетично, все одне, краще. Скріпка, це майже - скрипка. І це майже єдине слово на "скрі", яке існує в українській мові, що походить від "скрізь". В цьому сенсі має, звісно, своє право на існування. Бо звідки походить сам склад "скрі" - можна тільки здогадуватися, по крістмасу і скріпту. Мабуть що ще доарійське-праіндоєвропейське коріння, спільне ще з англійською тут... Де скріпок дуже багато... Звідси починається довга невесела пісня про брак української технічної термінології... Бо клямбра в російській не зустрічається мабуть що й взагалі: немає в пошуку. Зображення клямбри, й дійсно, демонструє велику таку деревню скріпку. Могла би бути така, як українською це правильно сказати? Торгова, торгівельна? Марка? Торговельна? Бренд? Далі починаються самі торг і торгівля. Як правильно сказати? Ім'я? Якесь? Яке саме? Відоме? Ім'я власне? Ім'я, що є власністю. Власна назва. Іменик. Йде ще з грецької: слово або словосполука, що мають іменувати собою конкретний предмет або явище, на відміну від... в українській немає "імені наріцательного"? Як і в англійській? Апелятив. Або загальна назва. Українська стаття не написана. Звертання. Кличний відмінок. В англійській, таким чином, завжди апелюється, через повсюдну вживаність визначеного і невизначеного артиклів. До чогось там. Означеного й неозначеного? Суті самої справи це ніяк не змінює: семантичне поле широке, або звужене - до якоїсь конкретної апеляції. Мова, - складна диявольскі: завжди апелюємо ми до чогось у цим світі; ніяк нам до того, чого в цьому світі немає, не проапелювати... вже тільки греки таке видумали. Апелювати до чогось, чого немає у досвіді. Покладатися на потойбічне. Можна сказати й так, що саме тут і починається поняття несвідомого. Комусь, можливо, й свідомого... Але несвідомого комусь, конкртеному, - власне самим нам. І це вже тільки потім прийде Девід Г'юм, з якого починається всякий західний курс філософії, спитати: чи завжди ми маємо вірити усному свідоцтву? Як це перевірити? Як в цьому засвідчитись? Все, таким чином, має бути записане й прокомментоване. Інакше - самі порожні семантичні поля... Доведеного силою. Вірші дуже й дуже складні. Додаткова причина задля їх незнаності.
**** rhinestone - стрази, спочатку гірський кришталь; імітація - удаваний, штучний брильянт; з дев'ятнадцятого сторіччя скляний, - далі пластиковий; блищик.
***** hypo - гіпо, те саме що має своє коріння в гіпсі; фіксаж: щось, таким чином, гіпотетичне, як і в самому префіксі, - чого саме й невистачає для закріплення;
***** campaign button - як існує торговельний знак, власність якого засвідчена, так існує й його прикладка, можливо що й зменшена, як в цьому випадку, до зовнішнього вираження всієї цієї самої суті, про що свідчиться: де? в документі якому?

ВІРШ

Я бачив арсенал чеше свою бронзову цеглу й у небі там були блискучі молока рейки . Куди подівся лебідь, той із понівеченою спиною? Тепер торуючи кроки я входжу в свій новий дім повний сірих радіаторів і скла попільничок повних вовни. Проти зими я маю взяти самовар вишитий листям базиліку і Українськими гаслами до далеких звуків крил, хворобливо протиповітряних, сама крихта синього літнього повітря вийде назад як бовдури пару в монстра атаці паровій і буду щаслив тут і щаслив там, повний чаю і сліз. Я не думаю що коли-небудь дістанусь Італії, але в мене є жахлива тундра, на сам кінець. Мій новій дім буде повний деревини, коріння й подібного, поки я ступаю у светрі із коміром, лагодячи свій велосипед. Я дивився палісади тремтячі в снігу на моїм обличчі, що зросло надзвичайно чистим. Раз я зруйнував ідею людини про себе саму її вжучивши. Якби я мав самовар я б приготував йому чай і як гіацинти зростають із горщику він стане любити мене і мою чарівну кімнату чайних покрівців повних бруду що тому що я маю подорожувати, збирати листя. О моє величезне піаніно, ти не те що бути надворі хоч холодно й ти зроблене з вогню і дерева! Я підіймаю твою кришку і гори вертають, як я в порядку. Зірки блимають наче волосяна сітка що впала на сидіння й тепер лежить у провулку за театром де моя п’єса відлунює вмираючими голосами. Я дійсно різник по дереву і слова мої є любов’ю що норовисто виступає в кімнаті цій, відкидаючи рух. 1954

НА ШЛЯХУ ДО САН РЕМО

Чорні гінкос тягнуть шлях вгору місяць гарчить у кожне мерехтливе вікно кімнати будинків здираються оглушно у пурпур Кажан шипить на північ пагубні кроки ведуть до грат раптом тепло прийнятне Косоокий пес шкрябає зношену латку пішоходу права передня його нога скалічена в формі V не лишається сліду його кігтів на вулиці жінка канючить Вона дуже стара і нечиста Свище свою брудну надію Що дощитиме цієї ночі Автобус шостої авеню захаращує пішохід повний товстих людей, що спіймані як у кіно їдять один одного лупу в мерехтливім блиску Місяць йде у хмари так боляче від вуличних вогнів твого блиску о моє серце Любовна дія йде також як і бізон підземки через паперозасмічені склепіння колій експресу моряк тверезіє, годує пенсами арахісові автомати Хоч інші є в ночі далеко губи над курною пахвою ніздрі повні сліз Велика вірність упокоєна в жменю руки на підвіконні Солодкий спокій скрипкові струни в'яжуть чоловіче волосся Яскраві чорні очі вколюють далеко свою заплямлену цікавість Так ти дурний курити штахети для кроликів що бажають вижити чоловіка 1954

ВІРШІ З ОҐАРА МОНОТАҐАРІ

1 Любов приходить у склянці крові Бурбонів саксофон чи корнет qu’importe o? зелень квітів скла dans le Кентуккі й завжди та сама хустка у того самого носа дамаського здіймає екстравагантний комір накидаючи шарф кругом горла Бодлер з Кіото нескінченної охайності чи трахнутий у голову? 2 Після довгої подорожі у храм в дерев’яних сабо дуже тяжких у м’язах гіркий чай і груди важкі занадто тераси єдиному вечору більше нема океану не бачу океану під палями в себе як соваюсь вздовж я руки на кісточках стопи на зап’ястях голий подумки як батіг із найтонших панчіх сигарета дмухує поверх увімкнутого радіо задоволення завернутися в книгу що дехто кличе Чумацьким Шляхом у вимізкуваних східних землях понад деревами де живуть кумедні довбешки 1954

КРОК ВБІК ВІД НИХ

Це мій обідній час, й я йду прогулятися серед шинкокольорових таксі. Спершу, вниз по пішоходу де робітники годують свої брудні сяючі торси сандвічами і Кока-Колою, з жовтимми касками зверх. Вони захищають їх від цеглин що падають, я впевнений. Тоді на авеню де спідниці майорять над підборами і звиваються над ґратками. Сонце пече, але таксі перемішують повітря. Я дивлюсь на оборудки в наручних годинниках. Там кішки грають у тирсі. Далі на Тайм Сквер, де знак здіймає дим в мене над головою, і вище де ледь розливається фонтан. Негр стоїть у дверній проймі зі шпичкою, мляво закликаючи. Білява хористка цьомкає: він посміхається і тре підборіддя. Все раптом галасує: це 12:40 Четверга. Неон у деннім світлі це велике задоволення, як Едвін Денбі може написати, як є лампи у деннім світлі. Я зупиняюсь на чізбурґер на РОЗІ ЖУЛЬЄТТІ. Джульєтта Мазіна, дружина Федеріко Фелліні, бель’ атрісса. І шоколад солоджений. Леді в лисах у такий день пхає свого пуделя в таксі. Є кілька Пуерто Ріканців на авеню сьогодні, що роблять її чарівною й теплою. Першою померла Банні, тоді Джон Латуш, тоді Джексон Поллок. Чи була земля так повна, як життя повне було, їх? І хтось їсть і хтось йде, мимо часописів з оголеними та афіш до БОЮ БИКІВ і Мангеттенського Товаросховища, що вони скоро знесуть. Я маю думати вони влаштують Арсенальну Виставку там. Склянка папайевого соку й назад до роботи. Моє серце зі мною, це Вірші П’єра Реверді. 1956

КЕМБРІДЖ

Все ще дощить і жовто-зелений вовняний фрукт виглядає неразумним біля вікна видаючись на зимові дерева із лише трьома млявими листами, що залишились. Електроплитка працює, це єдине тепло на землі, та розчинний кофе. Я вдягаю свої теплі вельветові штані, важкий бардовий светр, і загортаю себе у старий бардовий халат. Просто як Пастернак у Марбургу (вони казали Італія і Франція холодніші, але я впевнений Германія врешті решт холодна як це) та, у нестачі Володаревого натхнення, я можу замерзти до смерті перш ніж вийду назовні у білий дощ. Я лишив вікно зачиненим минулої ночі? Та це звідки здоров’я приходить! Його дихання від Уралів, топить мене у полум’я як забуту сигарету. Палай! це не маловажно, бути поетичним, і не слабко, як спонсовано величнішим живим Руським поетом у незліченну ціну. Через вулицю дім, що будується кинутий в дощ. Потайки, я маю йти працювати над ним. 1956

ВІРШ

ТРИ ПОВІТРЯ

1 Так багато речей у повітрі! сажа, слонячі яйця, китайська хмара що внутрішнє стискається, кіт, що колихається власний хвостом і відчуття мерця що б’ється десь всередині моїх втомлених червоних очей 2 В глибинах є маленький птах і він тільки що стогне, стогне від стійкості й стриманості, керувати ливарнею як жорстко він має стискати речі! вирви їх з шляму і тоді, жаль! це єхидно роняє їх в казан паскудства вже тут захід титулує тополі що бачать тільки, вологі, самих себе 3 О бути ангелом (якщо десь існували там!), і йти прямо вгору у небо й дивитися навкруги й тоді сходити непокритим крицею й алюмінієм визивно неподобним у чистих відстанях й брязкоті й прогині, рипом але бути часткою верхівок дерев і блакиті, невидимим, веселкова тьма сподом, мовчазно, причуваючись повітря стає не повітрям і знову стає повітрям. 1958

ЗОБРАЖЕННЯ БУДДИ ЩО ПРОПОВІДУЄ

Я дуже щасливий бути тут на Віллі Хугель і Прем’єр-Міністр Неру прохав мене привітати мешканців Ессену та сказати вам як сильно вражені ми в Індії були Німецькою філософією, традиціями і міфологією хоча наша осяйливість і наша концентрація на архетипах приміщають нас у клас свій власний “в цьому світі штормів і напружень” - 5000 років мистецтва Індії! просто подумай про це, о Ессене! чи це не найспокійніший край думки, “відбиток розуму через віки”? Макс Мюллер, “primus inter pares”* серед Індологів споминає нашу притчу, Мокшамула, я радію факту 900 експонатів Я глибоко ціную заповнення прогалин, о Герр Доктор Генрік Готц! І вкрадливі дослідження далі по Пакистану і Цейлону та Афганістану мильний камінь, теракота Інду, теракота Маур’їв, теракота Шунга, теракота Андхра, теракотові фрагменти відомої Бхархутської Ступи Кушан, Гандхара, Гупта, Хінду і Джайн, Секко, Аджанта, Вілла Хугель! Англо-Німецька торгівля розквітне через Свонсі-Мангаймське товариство спадаюча тепер Західна Стіна через чесноту двох сувоїв на душу і флагман БЕРЛІН приєднується своєї “білої струмини” на Рейні проте кращі школи й моделі машин бажані, стій стій о Ессене Натарадж танцює на карлику та неподібно до їхніх батьків німецьки університети виховують любов до математики що обнадіює в новій зупинці терору я не думаю 1959 *перший серед рівних

ПІСНЯ

ДЕНЬ КОЛИ ПОМЕРЛА ЛЕДІ

Це 12:20 у Нью-Йорку П’ятниця три дні після Дню Бастилії, так це 1959 а я йду чистити черевики оскільки відбуду о 4:19 в Істґемтон на 7:15 й тоді піду одразу на вечерю а я не знаю людей, що мене нагодують я йду вгору задушною вулицею, що починає сонячнити й беру гамбургер та солодове і купую жахливе ПИСЬМО НОВОГО СВІТУ подивитись, що поети з Ганни роблять цими днями далі йду в банк і Місс Стіллвегон (перше ім’я Лінда раз я чув) навіть не дивиться мій баланс вперше в житті і в ЗОЛОТОМУ ГРІФОНІ отримую маленького Верлена для Патсі з малюнками Боннара також я думаю про Гесіода, пер. Річмонд Латимор чи Брендана Бієна нову п’єсу або Ле Балкон або Лес Негрес Жене, та ні, я тримаюся Верлена після як майже пішов спати із занепокоїдами і для Майкла я просто гуляю у ПАРК ЛЕЙН Винну Крамницю й питаю пляшку Стрегі а тоді повертаюсь де вийшов до 6ї Авеню і табачника у Театрі Зігфельда й недбало питаю пачку Галуазу й пачку Пікаюнів, і НЬЮ-ЙОРК ПОСТ з її обличчям там і сильно потію відтоді і думаю про приязнь у дверях Джона у 5 УЧАСТКУ як вона шепоче пісню вздовж клавіш до Маля Вольдрона і всі й я зупинили подих 1959 (Біллі Холідей було усього 44 роки, коли в 1959 вона померла. Багато хто казав, що вона була кращою блюзовою співачкою всіх часів.)

ВІРШ

Хрущов приїздить в правильний день! холодне оздоблене світло виштовхує величезні скляні пірси важкого вітру і все тремтить, все поспішає у цій країні є все окрім політесу, кажуть Пуерто-Ріканські таксисти і п’ять різних дівчат бачу я виглядають як Піді Гімбл з її білявим волоссям, що тремтить теж коли вона дивиться як я підштовхую маленьку її дочку в свінзі на лужку вітряному теж минулої ночі ми ходили в кіно й виходили назовні, Іонеску величніший За Беккета, сказав Вінсент, ось що я думаю, чорничні млинці І Хрущов вірогідно був критикований у Вашингтоні, ні політес Вінсент розповідає мені про подорож його матері в Швецію Ханс розповідає нам про життя свого батька у Швеції, це звучить наче Грейс Гартіґен малює Швецію так я йду додому в ліжко й імена течуть моєю головою Пургаторіо Мерчадо, Герхард Шварц і Гаспар Гозалес, всі невідомі фігури раннього ранку як я йду на роботу де йде гріх року коли вересень бере Нью-Йорк і обертає його у озонові сталагміти зложища світла тому я встаю знов роблю кофе, і читаю Франсуа Війона, його життя, так темно Нью-Йорк здається сліпить і моя краватка вибухає вулицею бажав би її зірвало хоча доволі прохолодно і щось гріє моє горло поки потяг несе Хрущова на Станцію Пенсильванія і світло здається вічним і радість здається безжальною що я завжди достатньо дурний знаходити у вітрі 1959

НАФТА

Ах Жан Дюбюффе коли думаєш про нього як він несе військову службу в Ейфелевій Вежі метеорологом у 1922 взнаєш яким чудовим може бути 20 Сторіччя і муштрований на фермах Ірокез лютий і твердоногий голий як має бути трохи порожній як Соня Делоне є параболою швидкості десь по-за індіанськими очима що вони винайшли сторіччя із кіньми та їх крихкими спинами що темні ми винні Ірокезам і Дюку Еллінгтону за гру в будівлях як вони збудовані ми не багато робимо самі але їбемося і думаємо щодо встигти на Метро і того, хто там не показується поки очікуємо стати часткою сторіччя точно як неможна зшити капелюха з криці і носити потім хто носить капелюхи тим не менш наш звичай племінний оманювати як ти у вересні деревнім відчуваєшся я відчуваюсь наче вантажівка на вогкім шосе як можеш ти ти у подобі божій створений я ні я створений був у подобі тюхтявого водія вантажівки і Жан Дюбюффе малює своїх корів "зі схожістю розриву в пам’яті" осторонь любові (не кажи цього) я присоромлений своїм сторіччям бути так потішним але я посміхаюсь. 1959

ОСОБИСТИЙ ВІРШ

Тепер коли я йду близько обідньої перерви маю тільки два талісмани в кишені стару Римську монету, що дав мені Майк Канемітсу і головку болта, що відломилася від пакувальної скриньки коли я був у Мадриді інші ніколи не приносили мені так багато вдачі хоча вони й допомагають тримати мене у Нью-Йорку проти волі та тепер я на час щасливий і зацікавлений я йду через блискучу вільгість проходжу Дім Сіграм з його вологою і його ледащами і конструкцією ліворуч що зачиняє пішохід якщо я коли-небудь стану будівельником хтів би мати срібну каску будьте ласкаві та дістаюсь Моріартів де чекаю на ЛеРоя і чую як хто бажає бути вантажником і місильником останні п’ять років моє підбивочне середнє .016 це так, і ЛеРой входить і каже мені Майлз Девіс був віддубцьований 12 разів останньої ночі за БЬОРДЛЕНДОМ копом і леді питає в нас нікель на жахливу хворобу але ми не даємо їй його ми не любимо жахливих хвороб, тоді йдемо з’їсти трохи риби і трохи елю це круто та людно нам не подобається Ліонель Тріллінг вирішуємо ми, ми як Дон Аллен нам не подобається Генрі Джеймс оскільки ми любимо Германа Мелвіла ми не бажаємо бути у поетичній прогулянці в Сан-Франциско навіть ми єдине хочемо бути багаті та йти по трямах у наших срібних касках я дивуюсь як одна людина з 8,000,000 думає про мене і тисну ЛеРоєві руку і покупаю ремінець для наручного годинника та йду назад на роботу щасливий подумки можливо що 1959

АДЬЮ НОРМАН, БОН ЖУР ЖОАН І ЖАН-ПОЛЬ

Це 12:10 у Нью-Йорку й я дивуюсь чи скінчу це вчасно зустріти Нормана на ланч ах ланч! Мені здається я божеволію так із моєю жахливою тягучкою й вікендом, який наближається над збуджено-розісланим Кеннетом Кохом я волів би залишатися в місті й працювати над власними віршами в студії Жоана для нової книги Гров Пресс що вони вірогідно не надрукують але добре бути кілька поверхів вверх в глухомані ночі дивуючись чи ти добрий якось чи ні, і єдиний висновок що можеш зробити що ти це зробив вчора я дивився вгору рю Фремкорт на мапі і був дуже щасливий знайти її наче птицю що летить над Парижем et ses environs* що на жаль не містить Seine-et-Oise** що я не знаю так добре як багато інших речей і Аллен повертається кажучи багато про бога і Пітер повертається не говорячи надто багато і Джо застудився й не йде до Кеннета хоча йде на ланч з Норманом я підозрюю він вирізняє добре, хто ні я бажав би мотатися по Парижу замість мотатися по Нью-Йорку я бажав би не мотатися взагалі це Весна лід потанув Рікард розлився ми всі щасливі й юні й беззубі теж саме що старість єдина річ робити це просто продовжувати що так просто так, це просто оскільки це єдина річ робити ти можеш зробити її так, ти можеш оскільки це єдина річ робити синє світло тягнеться над Булонським Лісом Сена тягнеться Лувр стоїть відкритий, тягнеться, він взагалі зачиняється важко Американський Бар продовжує бути Французським Де Голь продовжує бути Алжирцем як і Камю Ширлі Гольдфарб продовжує бути Ширлі Гольдфарб і Джейн Хазан продовжує бути Джейн Фрейлічер (я думаю!) і Ірвін Сандлер продовжує бути balayeur des artistes*** так роблю й я (іноді я думаю що “закоханий” у картину) і дійсно Пісцін Делінгні продовжує там воду пити і Флор продовжує із таблицями і газетами і люди під ними й дійсно ми можемо не продовжувати бути нещасними ми маємо бути щасливі але ми можемо продовжувати бути самими собою все продовжує бути можливим Рене Чар, П'єр Ріверді, Самюель Беккет можливі, чи не так я люблю Ріверді за відповідь так, хоч я їй і не вірю 1959 * і його околицями ** Сен-е-Уаз *** митцем притиральної машини

РАПСОДІЯ

515 Медісон Авеню двері на небо? портал зупинені реальності та вічні безпутства або принаймні джунглі неможливих напруг твій мармур це бронза й твої ліани кабелі ліфтів, що звисають із міфу про вознесіння. Я приєднаюсь; чи відкидаючи виклик расових привабливостей вони насвистують (в лінч, любі друзі ) як усюди любов дихає шкіцно як дверна пройма, що поєднує 53й з 54м і східний напрям із західним напрямом руху через 8,000,000 с о тунелі мідтауну і тунелі, теж, Голландії де саміт де всі цілі ясні дірка голки світла над жахом жадання як вишивка агонії зростає над єдинорогом і загороджує його по молочно- й йогуртові- вироби коли я бачу Жанні я знаю він думає про те, як Джон Еріксон грає 2гу Рахманінова або Елізабет Тейлор приймає снодійне і Джейн думає про Мандерлей і Іркутск поки я легко бухикаю у смогу бажання і вода моїх очей скрутно імітує справжню відданість вид Манахатти в здійнятій голці мультіфасеточний спалах кружіння у безструнному лабіринті Канада планує місце вище за Емпайр Стейт Білдінг я сідаю в таксі на вулиці 9й і 1му авеню а чорний водій каже мені про кімнату за 120$ “де не можна ходити по полу після 10 вечора навіть подзюрити, оскільки вони внизу прокидаються” ні, мені таке не подобається “ну, я не візьму таке” чудово в теплім вологім ранку на шляху до роботи невеличка бесіда в нічнім клубі за молочіння боже вид Манахатти в здійнятій голці мультіфасеточний спалах кружіння у безструнному лабіринті Канада планує місце вище за Емпайр Стейт Білдінг я сідаю в таксі на вулиці 9й і 1му авеню а чорний водій каже мені про кімнату за 120$ “де не можна ходити по полу після 10 вечора навіть подзюрити, оскільки вони внизу прокидаються” ні, мені таке не подобається “ну, я не візьму таке” чудово в теплім вологім ранку на шляху до роботи невеличка перемова в нічнім клубі за млини божі тим був там завжди і знаєш все про ці речі байдужий як енциклопедія зі своїми спокійними карими очима не достатньо посміхатися як біжиш рукавом маєш плюватись як Ніагара на кожного або Водопад Вікторії або принаймні чудові міські фонтани Мадриду наче негр стикує Гвінейську Затоку біля Менемша-Бару що є те, що ти вивчив у прогулянках раннім ранком Медісон Авеню де ти ніколи не губиш часу а крамниці куштують світло я завжди бажав бути поруч хоч день довгий (я не маю на увазі Медісон Авеню) лежачи в гамаку на Площі Св. Марка розбираючи свої вірші у згірклім прожитку цього горяного острову вони входять і ми святі оні маємо йти чи Тибет історично частина Китаю? як я історично належу неймовірному раюванню Американської смерті 1959

ГОТЕЛЬНА ОСІБНІСТЬ*

Як це захоплюєче не бувати у Порт Льїгаті чи вчити Португальську у Більбао що так можна поїхати до Бразилії Ерік Саті припустився великої помилки вивчаючи Латину Brise Marine** не був написаний на Санскриті, крихітко в мене був вчитель раз ціле літо що нічого мені не казав й це було чудово а тоді є Bibliotheque Nationale***, плювальниці, склянки, неспокій тобі не отримати крабів в цей спосіб, і те, чого ти не знаєш, зробить боляче комусь іншому яке чисте повітря, яка низька луна, яке пласке сонце, й так далі, просто так тобі не викарбувати фрази що змінює можливо "ранг" на ніби les neiges d'antan**** і того гатунку речі (упс!), (перекоти мене)! чи той цей хостел що там лінощі й гульня пускаються гори? 1960 * HOTEL PARTICULIER (фр.) ** Морський бриз Маларме ***Національна бібліотека **** минулорічний сніг

КУКУРУДЗЯНЕ

Як дощ падає він падає по всій площі і там де знаходить трохи кам’яного ложа наповнює його грязюкою і кукурудза росте зелена Бетті Девіс сидить під нею читаючи том Вільяма Мориса о робячість! улюблена Західним світом ти не так популярна в Китаї хоч вони й їбуться теж і я дійсно хочу сина нести на моїм ідіотськім минулім Хатню Браму бідна дитина вантаж, що хитає вже так траплялося ненароком і він трохи щодня з вантажу підіймає як я більше і більше стаю ідіотом і зростає стати сильним сильним чоловіком і одного дня несучи як і я помре моя фінальна ідіотія і будь-яки брами у майбутнє його вибору то що про Вільяма Моріса що про тебе Мільйон Трус що про Бетті Девіс у ВЕЧІР ІЗ ВІЛЬЯМОМ МОРРІСОМ або СВІТ САМЮЕЛЯ ГРІНБЕРГА що про Харта Крейна що про фонографічні записи і джин що про "що про" ти від мене, ось що це й є значення родючості тяжкий і вологий стогін 1960

ЯК ТУДИ ДІСТАТИСЯ

Біле повітря Жовтня, немає снігу, легко дихати під небом, лежить, лежить повсюди у корчах і задихаючись стискаючи й плутаючи, дихати так не легко лежить будівля її пагони у тьмяні фігури що зникають вниз коридорами в квартирах західного крила у дитячих доказах бути бажаним, не покинутим, викраденим зрадницьки стисненим самотністю, я бачу туман випадає і ховає це де ти? ось я на пішоході під луноподібним світлом ламп думаю як доверешно мох є таким унікальним і ламким зеленим якщо знайдеш його на північній стороні дерева де туман тебе сліпить а тоді, рвучи на частки в м’якій білій ілжі, розповсюджуючи заразу через первісну ніч нескінченної зими що тим не менш має у трубах тепло, західний бік і бік східний і свої мудровані персональні шляхи білого акомпанованого грою телефонних дзвінків позад яких хтось сидить у тиші заперечуючи власний номер, ніколи не виказаний! Безіменний як звук дзвоників трійки мчить повз муку у першій сніжиці, зимно тепер, вже надто запізно сніг піде, але там нікого не буде поліцейські кордони для брехливих політичних діячів дзвенять теж світ стає перекором від вказівного пальця до широкого порожнього дому заповненого людьми, їх відлунням брехні і паростків туману, що тиснуться м’яко кругом їхніх горлянок тепер телефону можна відповідати, ніхто не дзвонить, тільки відлуння все може визнатись сидячи вдома й чекаючи, все є тим самим і ми дрейфуємо в чистому небі зачаровані нашим розчаруванням ніколи не бути самотнім знов ніколи не бути любимим пливучи через простір: чи не мав я тебе раз для себе? Західний Бік? на кілька годин, однак я не та людина 1960

МАЛЕНЬКИЙ ПОДОРОЖНІЙ ЩОДЕННИК

Плетемося нашим шляхом через гамаб¹, ангул², мерлуз³ що смакують як Рибний Піст у Неділю і великі кількості хуев⁴ що вони знімають форми іспанських морських офіцерів і кладуть на тарілі, і досягаємо Французького вокзалу в сутінках із моєю тонною книг і Джоновою тонною купленого одягу в дикім припадку ентузіазму в Мадриді; все скупчено разом як життя є Лавка Мотлоху стосовно театру в Іспанії вони іноземцям нічого не кажуть і ми прямуємо в наше улюблене 1го класу купе, соваючись і прогинаючись, до північного заходу, поки в інших відділеннях Дітрих і Еріх фон Сторхейм ділять чорізовий⁵ сандвіч і пляшку Віші Каталан, в обіднім вагоні джентльмен що подорожує із лінійними вусами і багато багато кілець в’ється з сигари коло напоїв Мартіні й джинебри⁶, та Ліліан Гіш крутиться понад ущелинами із сльозю в лівім переднім оці, комме⁷ Пікассо, через ніч, через ніч, повздовжні і торкнуті зірками; річища далеко вниз поза зором як свин/ячий язик на тарілці, і шторми розривають Сан-Себастьян, 40 футові хвилі перемочують нас приємно й ми бачимо мертвого пса, що роздимається як фреза дає крен позад доку і повільно витягається в море до Ірун і Біарріц ми йдемо, підгострені неспокоєм, і там в перший раз від прибуття в Барселону я можу вільно погадити і прибій такий високий і сонце таке гаряче і все це створене вчора як це й має бути що це за сяюча країна повна непевності і коньяку і бікіні, сенс пластік⁸ (ух! ура!), диви зворот голови Біла Берксона, aux Deux Magots⁹, (авк!) воно блищить як місяць крізь дим Ренфе¹⁰ як ми проходимо через нескінченні тунелі й сріблясті вигляди нашого квесту до rocher de la Vierge¹¹ і соляних бризок 1960 ¹ креветки ² вугрі ³ хек ⁴ яйця ⁵ чорізо = свино-ковбасо ⁶ джин ⁷ подібно ⁸ відчуття пластики ⁹ У двох маго ¹⁰ державна залізнична мережа Іспанії ¹¹ Скеля Богородиці

Почему я не художник.

Я не художник, я поэт. Почему? Я думаю лучше бы мне быть художником, но нет. Ладно, например, Майк Голдберг начинает картину. Я заглядываю. Садись и угощайся, говорит он. Я выпиваю; мы выпиваем. Я поднимаю взгляд. “У тебя там САРДИНЫ“. “Да. Мне нужно там что-то“. “О“. Я ухожу и проходят дни и я снова заглядываю. Картина движется дальше, и я ухожу и дни проходят. Я заглядываю. Картина закончена. “Где САРДИНЫ“? Все что осталось лишь буквы. “Было слишком много“, говорит Майк. А я? Однажды я думал о цвете: апельсиновый. Я написал строку об апельсиновом. Вскоре это была целая страница слов, не строк. Затем другая страница. Там должно было быть больше, не об апельсиновом, о словах, о том как отвратителен апельсиновый и жизнь. Дни шли. Все это только проза, а я настоящий поэт. Мой стих окончен и я вообще не упоминал там апельсинового. Это двенадцать стихотворений, я назвал их АПЕЛЬСИНЫ. И однажды в галерее я вижу картину Майка, называющуюся САРДИНЫ.

Шаг в сторону от них

Это мой час на обед, и я иду прогуляться мимо ветчинноцветных такси. Сначала, ниже по тротуару где рабочие насыщают свои грязные блестящие торсы сандвичами и Кока-Колой, с желтыми шлемами на головах. Они защищают их от падения кирпичей. Я уверен. Затем на авеню где юбки взметаются над коленями и вздуваются над решетками. Солнце горячо, но такси размешивают воздух. Я смотрю на сделки в наручных часах. Там кошки играют в опилках. На Таймс Сквер, где знак вздувает дым над головой, и выше фонтан едва переливается. Негр с зубочисткой стоит в дверном проеме, вяло зазывая. Блондинистая хористка чмокает: он улыбается и трется подбородком. Все внезапно гудит: сейчас 12:40 Среды. Неон в дневном свете - это великое удовольствие, как Эдвин Денби напишет, как и лампы горящие среди дня. Я останавливаюсь на чизбургер на УГЛУ ДЖУЛЬЕТТЫ. Джульетта Мазина, жена Федерико Феллини, bell’ attrice. . И шоколад соложен. Леди в лисе в такой день запихивает своего пуделя в такси. Есть несколько Пуэрто Риканцев сегодня на авеню, которые делают ее красивой и теплой. Первой Банни умерла, затем Джон Латуш, затем Джексон Поллок. Но вот полна ли так земля как жизнь была полна их? И кто-то ест и кто-то идет, мимо журналов с обнаженными и постерами БОЯ БЫКОВ и Манхэттенского Товарохранилища, которое они скоро сотрут в пыль. Я полагаю что они устроят там Арсенальную Выставку. Стакан папаевого сока и снова за работу. Мое сердце у меня в кармане, это Стихи Пьера Реверди.

Frank O'Hara