Харт Крейн

Мої руки не торкались задоволення з часу твоїх рук, - Ні, - ані губи мої не звільняли посмішки з часу 'прощання', І з днем, відстань простягалась знов Безмовності між нами, як розгорнута оболонка. Вже, любов потерпає, через голод і самотність. Голубині крила линуть круг мого серця кожну ніч Із ніжністю що здіймається, і блакитне каміння Поставлене у зустрічне кільце не має нести що більше сяйва.

Легенда

Мовчазна як дзеркало вважається Дійсність висаджує у безмовність через ... Я не готовий до каяття; Ані співпасти жалю. Для нетлі Вигини не більше ніж недвижне Благанне полум’я. Й тремтячі В білих падучих клапотях Поцілунки - Єдині варті всієї згоди. Це бути вивченим - Цей розщіп і це палання, Та лише тим хто Витрачає знов самого себе. Двічі і двічі (Знов курний сувенір, кровотечна подоба!) і вже знов. Доки яскрава логіка виграє Нешепочучи як дзеркало Вважається. Тоді, крапля за їдкою краплею, досконалий крик Насилить якусь постійну гармонію, - Невблаганний капер всім тим хто крокує Легендою своєї юності у полудень.

До Бруклінського Мосту

Як багато заходів, заклякло з хвильовного спочину Крила чайок мають зануритись і настрижити його, Тьмарячи білі кільця колотнечі, будуючи височінь Над заціпленими водами заливу Свободи - Тоді, із непорушеним вигином, закинь очі Такі привидінні як паруса що перетинають Певну сторінку малюнків бути захованими геть; - Доки лифти скидають нас з нашого дню ... Я думаю про кіна, панорамні спритності Із сонмами зігнутими у бік певної яскравої сцени Ніколи не явленої, але пришвидшеної знов, Переказаної іншим очам на тому ж самому екрані; І Ти, через гавань, срібно-прибрану Як наче сонце бере крок звід тебе, вже ліворуч Певний рух ще не витрачений у твоїй страді, - Беззаперечно твоя воля залишається тобі! З якогось підземного лазу, келії або горища Бедламіт поспішає до твоїх парапетів, Захиляючись на мить там, проразриво роздута сорочка Дотеп впадає з безмовного каравану. Нижня Стіна, з трямів у вуличний південь стікає, Вирваний зуб небесного ацетілену; Увесь пополудень хмаротічні обертаються дерики. Твої кабелі дихають Північний Атлантичний стоїть. І затьмарює як те небо Євреїв, Твої відзнаки … Аколада твоїх найкращих З анонімності час не повстане: Тремтливе відрочення й проща твоїх вартих уваги. О арфа і алтар, гнівно згнічених, (Як може водойма горбити лавою твої капельні струни!) Жахливий перехід пророцьких закладів, Молитва парії, і крик коханого, - Знов вогні руху, що дотикаються твого стрижу Роздріблена ідіома, безукорний знак зорь, Пацьор твоєї шляхом стисненої вічності: Й ми бачили ніч здійняту в тонких руках. Під твоєю тінню серед списів я чекав; Тільки у темряві є ясна твоя тінь. Пакети Міста вогняні всі незавершені, Вже сніг вкриває рік залізний … О Невгамовність наче річка під тобою, Вольтує море, снить дерн прерій, В який нас нишком іноді мете, захват І з криватур ґрунтує міф до Бога.

Hart Crane