Ingrid Jonker portrait

Ingrid Jonker

Інгрід Йонкер

Південноафриканська поетеса, яку через її трагічну долю часто порівнюють із Сільвією Плат та Мерілін Монро.


Дитина не померла
Лице любові
Піти Літу
25 Грудня 1960
Ця подорож
Маленька Піщинка

Дитина не померла

Дитина не померла
дитина здіймає свої кулаки проти матері
Що кричить Африка! кричить духом
Свободи і вельдом
По місцях розкордноненого серця

Дитина здіймає кулаки проти батька
на марші поколінь
що кричить Африка!  кричить духом
правоти й крові
на вулицях його атакованої гордості

Дитина не померла ані в Ланзі ані в Ньянзі
ані в Орландо ані в Шарпевілі
ані у поліцейському відділку на Філіппінах
де лежить із кулею крізь мозок

Дитина темна тінь солдатів
у захисті із рушницями Сарацин і палицями
дитина присутня на всіх асамблеях і законоутвореннях
дитина пирнає поглядом крізь вікна будинків і у серця матерів
цієї дитини, що просто бажає грати на сонці у Ньянзі будь-де
дитина зростає в людину що торує крізь всю Африку

дитина зросла у огромезні подорожі через увесь світ
Без перепустки

Лице любові

Твоє лице є лицем всіх інших
перед тобою і після тебе і
твої очі тихі і сині
вниз уриваються часом од часу
гайдай хмар
доглядач білої райдужної краси
і краєвид безмежності твого рота
що я досліджую
містить таємницю посмішки
наче маленькі білі села під
горами
і биття твого серця міра
їх екстазу
Немає питання початку
немає питання володіння
немає питання смерті
лице мого коханого
лице любові

Піти Літу

Піти літу і морю
тріщинорозкритій айві
небо як дитяча
кулька
далеко над водою
Під парасольками
як розкриті стіки цукру
мурахи людей
і радісна посмішка бухти
із золотими зубами

Дитина із жовтим оберемком
і забутою кіскою
твій рот дійсно маленький дзвін
тонка мова до язика дзвону
Ти граєш на сонці увесь день
як укулеле

25 Грудня 1960

Камера один-сто-і-тридцять у коридорі праворуч.
Це п'ята ранку молочному візку
проїхати із його кіньми, очі блищать
у багнетах вуличних вогнів.
Двадцать п'яте грудня тисяча дев'ятсот шістьдесятого.
Дитина спить
у різдвяній піжамі поміж сателітів
любих коней, револьверів та ірисок
Спить, перед сиренами сонця
перед бомберами що є метелики
сплить у твоїх різдвяних панчохах і свічках.
На Шпитальнім Пагорбі стоїть палаюче дерево.
Камера один-сто-і-тридцять у коридорі праворуч.
"Дійсно він випивав пляшку бренді
і лежав годинами у кисневім наметі.
Ти знаєш він був алкоголик з
першої склянки”. (Диви, спалах
денної яскравості жерло гармати цілить над містом!)
"Так але, він раз сказав собі
він вчувся по свому мертвому Богу.
Його останні слова? Ні
він просто тихо лежав, із відкритими очима."
Камера один-сто-і-тридцять. Він мав бути
супроводжуваний до, очі заплющені, руки складені вже,
уся кімната як здійнятий щит.

І на підвіконні й проти світла
богомол у нескінченній молитві.

Ця Подорож

Ця подорож, що образ твій стирає
рве ангела крові що кинутий собакам
пейзаж пустельний як мій лоб
трояндами увитий

Бажала бачити тебе як без кайданів йдеш
Чекала бачити твоє обличчя вільним і відкритим
лице розбите і сухе як бруд
рана землі

відсутності ночами без очей
я ридала побачити - ти несеш справжню зірку
я ридала побачити блакитне небо й чути
єдине слово від життя

гіркий ангел неправди з пламенем у роті
я примістила ластівок двох під твоїми пахвами
і хрест секретний на твоїм обличчі накреслила
для чоловіка

якого ти мені одного разу нагадав

Маленька Піщинка

Піщинка крихітна піщинка
крутиться в руці рінинка 
рінинка тиснеться в кишеню
медальйон на згадку

Маленьке сонечко у синім велике
та гранула що я створила із тебе
в моїй маленькій рінинці сяє
на мить це все що ти отримаєш

Дитина, що кричить із черева
ніщо в могилі цій великим не є
тепер тихо всміхнись й кажі
тишу в тупику вулиці

Крихітний світ круглий і синєземний
створює ока став із тебе
дім із дверима й дві щілини 
сад у якому усе підлаштоване

Стріла маленька в простір оперена
любов зі свого місця геть щезає
Куплену запечатує труну тесля
себе приготувала до ніщо я

піщинка крихітна піщинка - світ мій і дихання
маленьке зернятко ніщо - смерть моя