Луїза Глюк

Це той момент коли бачиш знов червоні ягоди гірського попелу і в темнім небі птахів нічні міграції. Мене журить думати що мертві не можуть бачити їх - ці речі, на які ми покладаємось, вони зникають. Що робити душі для розради тоді? Я кажу собі можливо не треба більше цих задоволень; можливо єдине не бути просто достатньо, важко як є те уявити.

Глухий Кут

Я казала, “Слухай, янголе, відлучи мене цеї крихти.” Я казала, “Розлучи мне з цим сміттям, цією стійкою дієтою З образ із зіллям, образ Із водкою і томатним соком, Ти посадив більеду поміж витребеньок.” Залишатись було моїм шляхом відплати. Я потурала його анемії і готувала страви Чотири місяці - все зловмисне, стандартне співмешкання. Але любий мій, любий, Якщо я тепер мрію про твої руки, твоє волосся, Це життєвість глухого кута Мною втрачено. Наче шахи. Розум проти розуму.

Проліски

Чи знаєш чим я була, як я жила. Ти знаєш що відчай є; тоді зима мусить мати для тебе значення. Я не чекала вижити, земля гнітила мене. Я не чекала прокинутись знов, відчути у вологій землі своє тіло знов здатне відповідати, пригадуючи після такої тривалості як знов відкриватись у холодному світлі на провесні - боючись, так, але серед тебе знов ридаючи так ризикову радість у вогкім вітрі нового світу.

Louise Glück