Луїза Глюк

Це той момент коли бачиш знов червоні ягоди гірського попелу і в темнім небі птахів нічні міграції. Мене журить думати що мертві не можуть бачити їх - ці речі, на які ми покладаємось, вони зникають. Що робити душі для розради тоді? Я кажу собі можливо не треба більше цих задоволень; можливо єдине не бути просто достатньо, важко як є те уявити.

Глухий Кут

Я казала, “Слухай, янголе, відлучи мене цеї крихти.” Я казала, “Розлучи мне з цим сміттям, цією стійкою дієтою З образ із зіллям, образ Із водкою і томатним соком, Ти посадив більеду поміж витребеньок.” Залишатись було моїм шляхом відплати. Я потурала його анемії і готувала страви Чотири місяці - все зловмисне, стандартне співмешкання. Але любий мій, любий, Якщо я тепер мрію про твої руки, твоє волосся, Це життєвість глухого кута Мною втрачено. Наче шахи. Розум проти розуму.

Проліски

Чи знаєш чим я була, як я жила. Ти знаєш що відчай є; тоді зима мусить мати для тебе значення. Я не чекала вижити, земля гнітила мене. Я не чекала прокинутись знов, відчути у вологій землі своє тіло знов здатне відповідати, пригадуючи після такої тривалості як знов відкриватись у холодному світлі на провесні - боючись, так, але серед тебе знов ридаючи так ризикову радість у вогкім вітрі нового світу.

Червоний Мак

Велика річ не мати розуму. Почуття: о, я маю; вони керують мною. В мене бог у небі, що зветься сонце, і відкриття йому, кажучи вогонь свого серця, вогонь неначе його присутності. Що буде ця слава якщо не серце? О мої брати і сестри, були ви колись як я, давним-давно, перш ніж стали людьми? Чи ви дозволяли собі відкритися так, що більше ніколи знов не відкриєтеся? Оскільки по правді що я кажу вам тепер саме це ви й робите. Я кажу оскільки розтоптана.

Літературна Робота

Як я завернула за останню сторінку, по багатьох ночах, хвиля сорому огорнула мене. Куди вони пішли, всі ці люди, що здавалися такими реальними? Я вийшла в ніч, розвіятися; інстинктивно, запалила сиґарету. В темряві, сиґарета жевріє, як вогнище, запалене вцілилим. Але хто побачить це світло, цю маленьку крапку серед нескінченних зірок? Я стою якийсь час у темряві, сигарета жевріє і зменшується, кожен удих завзято руйнує мене. Якою мізерною вона була, якою стислою. Стисла, стисла, - та всередині мене тепер, - чим зірки ніколи не стануть.

Louise Glück