Роджер "Вільям Шекспір" Меннерс

Мало б здаватися, що мова Вільяма Шекспіра, який народився за вісім років до Джона Донна мала б виглядати більш архаїчною, ніж навпаки - більш модерною; дійсно - Роджер Меннерс, П'ятий Граф Ратленд, на шість років молодший за Донна. А якщо взяти всі чотирнадцять років різниці, а це, на хвилиночку, майже половина життя Графа - він прожив усього тридцять п'ять років - ця вікова різниця, яка відбивається в мові, - стає ще більш відчутною. Як близько Вільям Шекспір міг знати Джона Донна? Відповідь - настільки, що знав володаря таверни, в якій бувало зустрічався літературний квіт тих часів; не ближче. Тим не менш, мова Донна і Шекспіра має спільні риси. Дійсно - Донн і Ратленд спілкувались, товаришували, навіть сумісно подорожували морем. Донн й взагалі, до прийняття сану, був ще той, як то кажуть, бешкетник. Хоча люди це, дійсно, дуже різні і з діаметрально протилежними поглядами на сприйняття... хоч би й смерті. Для обох це важлива тема. І якщо один бореться і перемагає її в своїй творчості, інший - чує її близьке дихання, як великий всесвітній кінець усього. Роджер Меннерс і його родина були знайомі також і з Френсісом Беконом, який шліфував освіту молодого Графа. Освіту він отримав більш ніж блискучу, навіть за мірою часів сьогоднішніх: мав ступінь магістра мистецтв як Оксфордського, так і Кембріджського університетів; вивчав юриспруденцію в лондонській Грейс-Інн; дістався Падуанського університету, де теж слухав тамтешніх професорів і постійно читав. Читав так, що словник його досягав 30000 слів. Запозичення сюжетів стане відомим лише через сто-двісті років, коли ті твори будуть перекладені англійською...

І на останок більш відомі факти, на основі яких зазвичай робиться висновок в його авторстві: навчання с датськими студентами Розенкранцем і Гільденстерном в Падуанському університеті; студентське прізвисько — Shake-speare - «тряси списа»; перерва в творчості Шекспіра с 1601 по 1603 рік, коли Граф Ратленд після заколоту Ессекса був заключений в Тауер; після заколоту, судової справи і казні Ессекса Шекспір переходить від комедій до трагедій; значні зміни, внесені Шекспіром в п'єсу «Гамлет» після подорожі графа Ратленда в датський Эльсінор; кінець літературної діяльності Шекспіра в 1612 році, після смерті Роджера Меннерса.

Сонет 18

Як порівняти тебе з літнім днем мені? Ти більш прекрасне і приборкане мистецтво: Буруньки травня дорогі трясуть вітри грубі Оренда літа була коротка занадто: Іноді надто жарко світить око неба, А часто димка в ліку його золотому; І кожне явлення від явлення спадає, Випадково, чи по природи курсу, нечесаному; Та літу вічному твоєму не погаснути Не вслабне володіння над цим явленням що маєш; Хвастати смерть не буде що блукаєш в її тіні, Коли ти в вічних рядках часу виростаєш; Так доки око бачить чи людина дихає, Так довго й це живе, й тобі життя дає.

Сонет 73

В мені ти бачиш пору року ту Де листя жовте, ніяке, висить Гіллям, яке тремтить від холоду Де птахам хор не співати вночі. В мені ти бачиш сутінки доби Де гасне мимоволі увесь світ; Де потім ніч, як смерть, що не роби Свою печатку накладе в кінці. В мені ти бачиш відблиски самі На попелищі юності того, Що скінчилось на смертному одрі, Спожите тим, чим вигодувано. Тим сильнішу любов відчуєш ти, Як її залишаєш назавжди.

Сонет 75

Чи наче ти як їжа для життя думкам моїм, А може як землі пори доброї зливи; Заради миру твого я тримаюсь в боротьбі; Як поміж скнарою й добром його знайдений; Гордий тепер як аноним і цінувач Підозрюю вік спритний у крадіжці скарбу, Ретельніше тепер з тобою наодинці час рахую, А тоді вихваляюсь світу подивитись свою втіху; Іноді як тебе побачу повний весь до насолоди І далі, далі в жаді чистій твого погляду; Не задоволення ані облада ані переслід, Все те що можна й треба з тебе взяти храню. І так пресичуюсь й марнію день за днем, Де або об’їдаюсь всім, або все йде.

Сонет 65

Як ані мідь, ані каміння чи земля, або безкрайнє море Та владу свою простягає смертність сумна, - Як перед люттю їх краса тримати виклик може, - Дія чия за квітку не сильніша? О, - як може літнє медове дихання триматись Проти руйнівної осади битви днів, Як непохитні камені стійки не досить, Й сталеві брами, з часом не зійти, не такі міцні? О - жахливий роздум! де, дарма, Найкращій прикрасі часу з часової скарбниці cхованій лежати? Бо швидкий відступ його втримає яка міцна рука? Чи хто здобич краси йому заборонить? О, - ніхто, доки це диво має міць, - Як у чорнім чорнилі любов моя ясно блискотить.

Roger Manners