Зіґфрід Сассун

Англійський поет, письменник і солдат Першої Світової Війни. Капітан. Його антимілітаристський протест закінчується приміщенням у військову психіатричну лікарню, де він знайомиться з Вілфредом Оуеном і, кажуть, сильно впливає на нього. Сассун виступить редактором збірки віршів Оуена, яка вийде вже після смерті останнього...

Кожному мертвому офіцерові

То, як на небі справи? Ти б казав, Хотів дізнатись чи в порядку там ти. Скажи мені, ти вічний день спіткав, Чи в вічну ніч таки і був всмоктаний? Заплющу очі і рівне лице; Дає твій коментар життєрадісний– Як головою відтворюю це, Геть ти дозором в темряву і вийшов. Ненавидів прогулянки в траншеї; був гордий Іншим нічим як то провести добрі роки; і чекав Додому повернутись і з’єднатись з натовпом безжурним Молодців що працюють в мирі з Часом задля друга. Все це облиняло тепер. І ти за дротом там: Ніяка земна вдача не пішле плазом назад; Ти скінчився із вогнем кулеметним – У відчайдушній піватаці збитий. Я якось завжди думав ти зробив це, Потім як відчайдушно гостро волів жити: Увесь навиворіт у намаганні шкіру зберегти, Знаючи добре як багато світ спроможний дати. Ти жартував з набоями й казав звичайне «магазин», Застрягши у брудну роботу й роблячи її відмінно: З «Ісусе Боже! коли це скінчиться все?» Три роки… Пекло доки ми не прорвемо їх лінію Коли мені сказали ти був втрачений загиблий Я їм не вірив, відчуваючи, це має бути правда. Наступним тижнем Сувій Честі кривавий сказав “Поранений й відсутній” – (Так це роблять коли хлопці залишаються повільно помирати у воронках, Ні з чим крім неба чистого і ранами болючими, Стогнучі по воду допоки знають Що це ніч, відколи там не варто прокидатись!) Бувай, старий! Нагадай Богу про мене, Скажи, - наші політики клялись Не піддадуться доки Прусське Право топчеться Англійськіми Підборами … Ти тут? … Так … і війна не скінчиться принаймні два роки; Людей в нас юрми … Я сліпий від сліз; Вглядаючись в пітьму. Бувай! Хотів щоб ти був вбитий в чеснім поєдинку.

Самоубийство в окопах

Стихотворение, написанное во время первой мировой войны на военной службе (1918).

Я знал простого паренька Что улыбался в жизнь пока Спал громко в полной темноте И с жаворонками свистел В траншее зимней хмурый, он Фугасы, вши и кончен ром Пулю пустил себе в мозги О нем никто не говорил О сноболицая толпа, Кричащая им в след – ура Молись, чтоб ад тот не узнать Куда уходит молодость

Самоубийство в окопах

Я знал простого паренька – солдата Что улыбался в жизнь в пустом веселье И храп его рвал ночи беспросветный мрак Насвистывал он жаворонкам -дурак В траншее зимней пуганный и хмурый Без рома, но с фугасами и вшами Себе сквозь мозг он пропускает пулю О нем теперь никто не разговаривает О сноболицые зеваки, взглядом Ликуя при проходе новобранцев Заприте дом, молитесь там, чтоб не знать Тот ад, куда уходят юность, радость

H

V

R

E

N

J

N

I

N

J

A

Siegfried Sassoon