Sylvia Plath

Sylvia Plath portrait photo

Сільвія Плат

Після публікації Скляної Бані (The Bell Jar), себто, Під Скляним Ковпаком (ця назва - до певної міри апостеріорний оцінний погляд перекладача, - за логікою письменниці, що вона пише про неї матері, яка воліла заблокувати вихід книги, мало б скоріш бути: Крізь Скляну Баню; він і виданий-то, взагалі, в 1963 під псевдонимом Вікторія Лукас) - Плат почала працювати над іншим твором: Подвійна Експозиція. Він ніколи не видавався і счез десь у сімдесятих...

Жар 39,5
Посланці
Ранішня Пісня
Гриби

Жар 39,5

Чиста? О чем это?
Языки ада
Тупы, как растроенный

Язык тупого, толстого Цербера
Хрипящего в воротах. Неспособного
Вылизать до чиста

Малярийные сухожилия, грех, грех
Плачет трут.
Несмываемый запах

Ароматической свечи!
Любовь, любовь, низкий дым крутится
Из меня как шарфы Исидоры, я в ужасе

Один шарф поймается и замотается в колесе,
Такие желтые зловещие дымы
Образуют свой собственный элемент. Они не поднимутся,

Но прокатятся по глобусу
Удушая старое и кроткое,
Слабое

Тепличное дитя в колыбели,
Призрачная орхидея
Вывешивающая свои висячие сады в воздухе,

Дьявольский леопард!
Радиация выбелила его
И убила за час.

Смазывая тела прелюбодеев
Как пепел Хиросимы и поедая их.
Грех. Грех.

Дорогой, всю ночь
Я клацала, выкл, вкл, выкл, вкл.
Простыни становились тяжелыми как поцелуй развратника.

Три дня. Три ночи.
Вода с лимоном. Цыплячья
Юшка, вода вызывает рвоту.

Я слишком чиста для тебя или кого угодно.
Твое тело
Причиняет боль как мир причиняет боль Богу. Я фонарь –

Моя голова – луна
Из рисовой бумаги, моя золотом битая кожа
Бесконечно нежна и бесконечно дорога.

Не изумляет ли тебя мое тепло! Мой свет!
Вся я сама собой камелия
Пылкая и приходящая и уходящая, прилив на приливе.

Я думаю я поднимаюсь,
Я думаю, что я могу расти –
Бусины горячей металлической мухи, и я люблю, я

Чистый ацетилен
Самородный
Оточенный розами

Поцелуями, херувимами,
Чтобы эти розовые штуки не значили!
Ни тебе, ни ему

Не ему, не ему
(Я растворяюсь, панталоны старой шлюхи) –
В Рай.

Посланці

Слово равлика на тарілці листя?
Не моє. Не приймай.

Оцтова кислота в запечатаній бляшанці?
Не приймай. Це не щиро.

Золоте кільце із сонцем у ньому?
Брехня. Брехня й горе.

Мороз на листі, бездоганний
Казан, що говорить і тріщить

Все до себе на горі кожної
З дев’яти чорних Вершин.

Неспокій у дзеркалах,
Море ламає свій власний сірий –

Люблю, люблю, свою пору.

Ранішня Пісня

Любов становить тебе йти товстим золотим годинником.
Повитуха ляпа стопи, і нагий твій плач
Займає місце серед елементів.

Наші голоси лунають, збільшуючи явлення тебе. Нова статуя.
У протяжнім музеї, твоя голість
Відтінює нашу безпечність. Стоїмо навколо обонятно наче стіни.

Я твоя мати ані більше
За цю хмару яка чистить дзеркало відбити власне мляве
Сгладження у руці вітру.

Всю ніч твоє метеликове дихання
Тріпоче серед пласких рожевих троянд. Я прокидаюся почути:
Далеке море рухається вухом.

Єдиний плач, і я шкандибаю з постелі, важко-корова і квіткова
У своїй вікторіанській нічній льолі.
Твій рот розпахується чисто як кошачій. Квадрат вікна

Біліє і ковтає тупі зірки. Тепер випробуєш
Свою жменю нотаток;
Чисті голосні здіймаються як кульки.

Гриби

Всю ніч, дуже
Біляві, непомітні
Зовсім тихі

Наші висп’ятки, наші носи
Заволодівають суглинком
Здобувають повітря.

Ніхто нас не бачить
Не зупиняє, не виказує
Маленькі зернятка створили кімнату

М’які кулаки вперті
На випуклі голки,
Листяна постеля

Навіть бруківка
Наші молотки, довбні,
Безвухі й безокі, 

Досконало безгласні
Розсувають отвори,
Плечі крізь діри. Ми

В дієті на воді,
На крихтах тіні,
В легкій манері, питаємо 

Нічого чи трохи
Багато нас так!
Багато нас так!

Ми полиці, ми
Столи, ми лагідні,
Ми їдимі,

Штовхачі й штурхачі
Мимо себе самих
Наш вид розмаїт:

Можемо ранком
Населити землю
Стопи на порозі.