Трейсі К. Сміт

Ми були створені зрозуміти - це буде Жахливо. Кожне маленьке бажання, кожна незначна потреба, Кожна ненависть роздмухані у кшталт епічного вітру. Розлючена, ця земля, та сплюндрована, як лютий Сон. Найгірше у нас взяло гору І скинуло решту геть донизу. Довгий вік Минув. Коли нарешті ми знаємо як мало Нас виживе – як мало ми зацерували Або побудували чогось, тепер не втраченого – що Велике і старе прокинулось. Та тоді наші співи Неслись іншим манером погоди. Тоді тварини довго віруємі сповзли вниз З дерев. Ми взяли новий рід один від іншого. Ми ридали згадатись в такий колір.

Питальне

1. Фалмоут, Масачусетс, 1972 Дубовий стіл, сплутані ноги, грай І скраб зубців до рота. Чотири дитини, чотири двигуни Бажання. Та музика. Що твоя рука думала сгладити Вшир барила твого живота? Що відлунює там, якщо не я - маленьке тіло На плаву, акімбо, прокинене чи спочиває? Кожну ніч ти годуєш інших Хліб учинений із насінням Твого власного бажання. Як Тобі витримати мене поруч з собою, В собі, що стрибає, брикається і плутає Серце, коли те, за що ти молилася Було тінню мого батька, твоє ім’я У його небезпечнім рукописі, коверт Пахне порохом, портовим ромом, Когось побороти, заспівати, запитати, Виборсатися? 2. Міжштатна 101 Південь, Каліфорнія, 1981 Пам’ятаєш радіо, знак Кока-Коли Фосфоресціюючий ліворуч, міст За мостом, як наче наші життя були Запроектовані просто рушити? То так ми трапили У ті килька затишних годин Разом самі у темряві, моя рука На спокою поряд із твоєю, наше світло Ширяє в тумані, сіпаючи нас терпляче Вперед як голка через марлю. Ніч тримає нас як дім. Іноді стара пісня Може наповнити авто як привід. 3. Лерой, Алабама, 2005 Є став позад старого будинку твоєї матері, Лишилась стайня із лошадьми, трактор іржавіє і застряг Як трофей у багнюці. І червоний дім в який ти мав Був кидав каміння нерухомо стоїть на палях понад брудною дорогою. Дівчина з сусіднього міста приїздить позичити нам Свого жеребчика, плаче, коли хтось з нас б’є його острогами. Її батько хоче придбати їй трейлер, хай випробовує вдачу На шоу. Вони залишаються на вечерю під наметом. Твій брат налаштований на Четверте. Фаєрки блищуть І зникають. Я намагаюсь щось відпустити. Моє серце захаращене іменами, що нічого не означають. Наш гомін мчить у темнішу частину цієї ночі. Дерева ловлять його і відсилають назад. 4. Але давай скажемо ти знову жива - Твої руки довгі і виказують вік. Ти тримаєш іх там, крутячи зігнуту соломинку, І моє віддзеркалення дивиться, порожньолице, Не намагаючись сховатись. Офіціянти роблять цьому здаватись Наче Каїром. Туди й назад гукаючи Цю гостру мову. І вперше Я кажу тобі все. Ніякого сорому В моїх таємницях, простацьких як білизна. Я схвалила твого Бога За благословіня тіла, що прокрадається від задоволення до задоволення, брешучи заради нього, Тримаючи його як монету або ключ у жмені. Я знаю тепер ти свідома усього одразу. Я не хочу змінюватись. Я бажаю віддати Все геть. Дивуватись вічно. Ось чайник чаю. Давай розділимо його Повільно, як сестри.

Дуенде

1. Земля суха й вони живуть бажанням. Кожен із маленьким резервуаром Несамовитої музики, важкої в горлянці. Витягують її і з пазурами в підошві Виваблюють ніч до буття. Стисла віра. Спідниця мерехтить секінами і вигадками. І в цій ночі, що не ніч, кожне слово є бажанням, кожна фраза Форма, що тіла їх боліють відчути - Я піду заплету волосся Заплету багато кольору в волосся Я вкладу довгу стрічку в волосся І напишу там твоє ім’я Вони відкидають тяжіння почути натруджену спину. Луна, божевільний ляск приземлення. 2. І не тільки вони. Не тільки Занепала сім’я, тіос, Прімітос, не тільки байлаор Чиї п’яти висікли Та прибили час Так що години линуть на місце Як цинова річка, зазначаючи Тільки те, що було колись. Ані самі голоси шкрябання Проти річки, ані руки Що штовхають їх далі, пальці Як сліпі птахи, долоні порожні, Відлуння. Не тільки жінки Із поважними обличчями і квітами В волоссі, ті, що танцюють Наче здається палає Пам’ять - востаннє - Під ними. І я ненавиджу це робити тут. Становити себе важко позад них. Не тепер як вони визнали Тіло міфом, параболою До якої навіть мова не достатньо швидко лине назвати. Якщо я зву це болем, і намагатимусь торкнутись Своїми руками, власним життям, Воно лежить недвижно і музика тоншає, Пульс відчувається через вбрання. Якщо я полину в бажання воно почнеться од - Якшо я полину розстібнута в подув Втрати за втратою, любов підкинута До екстатичної порожнечі - Несе мене із цим далі, До акордів, що тягнуться й гнуться Як світло крізь кольорове скло. Та воно мчить далі, до тіней Де світ, що я знаю І світ, що мене лякає Грозять зустрітися. 3. Завжди є шлях, Море, темне волосся, туга Завжди питання Більше за себе - Вони кажуть ти їдеш у понеділок Чому б тобі не поїхати у вівторок?

Сполучені Штати Вітають Вас

Ким і якою силою вас послано? Що ви бачите, що можете побажати вкрасти? До чого цей танок? Чому ваші темні тіла Вихлестали все світло? Що ви вимагаєте Нам відчути? Ви щось вкрали? Тоді Що це за калатання у грудях? Яка Суть вашої місії? Хочете Зізнатись? Можете щось зробити з іншими, нами ушкодженими? Тоді Чого ви боїтесь? І чому ви важите Наші ночі, руки здійняті, очі рогом, мовчазні Як привиди? Є щось, в чому бажаєте зізнатися? Це якійсь складний вид іспиту? Що як ми Завалемось? Як і до кого нам тоді апелювати?

Tracy K. Smith