Воллес Стівенс

Поет, якого розібрали на цитати: Девід Хокні, Нік Кейв, Стівен Кінг, Джон Ірвінг і багато інших. Хелен Вендлер відмічає натхненність його поезії живописом Поля Сезанна і Пауля Клєє та вирізняє три настрої в його довгих віршах: екстаз, апатію і опір поміж екстазом і апатією...

Снігова людина

Хтось має міркувати собі зиму Розглядати мороз і суччя Смерек коркованих снігом; І довгий час буде холодно Бачити ялівці розкудлані снігом, Ялинки шерхлі у дальнім блиску Від січневого сонця; й не думати Ні про яке страждання у гомоні вітру, У звуку дрібного листя, Що є звуком землі повної таким самим вітром що дує в таке саме пусте місце Для слухача, який слухає сніг, І, ніщо по собі саме, не помітить нічого з того чого тут немає і нічого з того що тут є.

Тринадцять способів дивитись чорного дрозда

I Серед двадцяти снігових гір, Єдиним рухом було Око чорного дрозда. II Я був три уми, як дерево в якому три дрозди. III Дрізд кружив осінніми вітрами. Це було малою часткою пантоміми. IV Чоловік і жінка Одне. Чоловік жінка і дрізд Одне. V Я не знаю що воліти, Красоти інфекцій Чи красоти інсинуацій, Свище дрізд Чи тільки після. VI Бурульки заповнили довге вікно З варварським склом. Тінь дрозда Перетнула його, до й навпроти. Настрій Відбив тінь Невловимої причини. VII О худий чоловік із Хаддаму, Нащо уявляєш ти птиць золотих? Чи не бачиш як дрізд Йде круг ніг Жінки поруч з тобою? VIII Я знаю вельможну мову І ясні, неминучі ритми; Та знаю я, також Що дрозд замкнений В те що знаю я. IX Коли дрозд вилітає з зору, Він креслить край Одного з багатьох кругів. X При виді дроздів У зеленому світлі, Навіть зводниці евфонії Розридаються різко. XI Він їхав крізь Коннектикут В скляній кареті. Тут, страх пройняв його, Що він прийняв Тінь свого екіпажу За дрозда. XII Річка рухається. Дрозд має летіти. XIII Був вечір весь пів-день. Було сніжно Й йшло до снігу. Дрозд сидів В кедрових кінцівках.

Тринадцать способов смотреть на черного дрозда

I Среди двадцати снежных вершин, Единственным движением был Глаз черного дрозда. II Я был в трех умах, Как дерево В котором три дрозда. III Дрозд кружился в осеннем ветру. Это было малой частью пантомимы. IV Мужчина и женщина Едины. Мужчина, женщина и дрозд Едины. V Я не знаю что предпочесть, Красоту инфекций Или красоту инсинуаций, Дрозд свистит Или потом. VI Сосульки заполняли длинное окно Варварского стекла. Тень дрозда Пересекла его, оттуда и сюда. Настрой Оставил след в тени Неразличимой причины. VII О худой человек из Хаддама, Зачем представляешь ты птиц золотых? Разве не видишь как дрозд Вьется вкруг ног Женщины рядом с тобой? VIII Я знаю благородные говоры И ясные, неизбежные ритмы; Но знаю я, так же, Что дрозд заключен В то, что знаю я. IX Когда дрозд улетает из виду, Он отмечает край Одного из многих кругов. X При взгляде на дрозда Летящего в зеленом свете, Даже сводни эвфонии Разрыдаются резко. XI Он заехал в Коннектикут В стеклянной карете. И тут, страх пронзил его, Что он перепутал Тень своего экипажа И дрозда. XII Река движется. Дрозд должно быть летит. XIII Был вечер весь пол-день. Шел снег И он шел к снегу. В конечность-кедре Дрозд сидел.

Гарно Вбраний Чоловік з Бородою

Після остаточного ні настає так І від цього так залежить майбутнє світу. Ні було ніччю. Так є поточним днем. Слизнувши крізь західну катаракту, вже одна, лише одна, єдина річ, що була твердою, навіть Не більша за ріг цвіркуна, не більша Ніж думка бути повторювана весь день, промова, Стосовно суті, що має протримати себе до промови, Єдиної речі що залишається, непоборна, стане Достатньо. Ах! douce campagna цієї речі! Ах! douce campagna, мед у серці, Зелень у тілі, з малезної фрази, З речі віруємой, речі затвердженої: Форма подушки гуде поки він спить, Ореол над над гудущим домом… Він ніколи не задовільниться, розум, ніколи.

Wallace Stevens