William Butler Yeats

William Butler Yeats portrait

Вільям Батлер Єйтс

Нобелівський лауреат 1923 року.


Волхви
Бродяга Бродязі Ридав
Як Ти Старий

Волхви

Тепер як і у всякий час який я здатен охопити оком,
В незграбному своєму, розмальованому одязі, бліді і невдоволені вони
З'являються й зникають у глибинах синіх неба
Зі всіми усіма прадавніми обличчями, що наче биті камені дощем,
І всі їх срібні патериці поруч парують,
Їх очі так само недвижні, в сподіванні знов знайти,
Турбулентністью Голгофи невдоволену,
Некеровану таємницю звірячого поверху.

Бродяга Бродязі Ридав

‘Час відкидати світ і кудись іти
Знов обійняти здоров’я в повітря морі,’
Бродяга бродязі ридав, шаленством взятий,
‘Душу мою віднайти перш ніж тарілка спустіє.’

‘Гожу дружину й оселю знайти та
Звільнитись від чорта в моїх чоботах,’
Бродяга бродязі ридав, шаленством взятий,
‘Й проміж стегон моїх ще худішого чорта.’

‘Та як я й одружуся на пані гарненькій
Не треба їй бути гарненькою – вже хай собі,’
Бродяга бродязі ридав, шаленством взятий,
‘Ось бо вже диявол тут в цьому дзеркалі.’

Не треба їй бути багатою, бо такі
Йдуть за добробутом як по сверблячку бродяги,’
Бродяга бродязі ридав, шаленством взятий,
‘Й веселої мови не знають доброї.’

‘Там й буду зростати повагою власної простоти,
І чути посеред саду нічного тиші,’
Бродяга бродязі ридав, шаленством взятий,
‘Білощоких казарок гамір вітром унесений.’

Як Ти Старий

Як ти старий, сірий і повний сну,
Куняєш у вогню, зніми цю книгу,
І читай повільно, мрій про м’який погляд
Очей, що мав колись, і їх глибокі тіні;

Як ти любив моменти радісної слави,
Любив красу любов’ю кривою і справжньою,
А хтось любив у тобі душу пілігрима,
Та любив жалі твого хиткого обличчя;

Згинаючись над жевріючими дровами,
Мурмотячи, ледь сумно, як Любов проминула
І щезла над горами високо
Лице сховавши серед натовпу зірок.