Весна Й Все

Якщо щось з миті можна визначити то чим більше тим краще. І куди як більш буде воно тим що ніхто не бажає того бачити.

Існує постійний бар’єр між читачем і його свідомістю безпосереднього контакту зі світом. Якщо є десь океан ось він тут. Чи, скоріше, весь світ існує між: вчора, завтра, Європою, Азією, Африкою, - всі речі віддалені і неможливі, башта церкви в Севільї, Парфенон.

Що вони мають на увазі, коли кажуть: "Мені не подобаються твої вірші; в тебе немає віри взагалі. Ти не здаєшся ані тим хто страждає ані, насправді, тим хто відчуває щось занадто глибоко. Немає нічого привабливого в тому що ти кажеш і навпаки - ці вірші позитивно відразливі. Вони безсердечні, жорстокі, вони глузують із людства. Що в Боже ім’я ти маєш на увазі? Ти невіруючий? В тебе немає терпимості до людської слабкості? Риму ти, можливо, прибереш, але ритм! Чому ніколи нічого немає в твоїй роботі. Це те що ти кличеш поезією? Це сама антитеза поезії. Це антипоезія. Це загуба життя над яким ти зігнутий. Поезія яка має йти рука об руку з життям, поезія, яка витлумачує наші найглибші спонуки, поезія натхненна, яка веде нас по нові відкриття, нові глибини терпимості, нові висоти захвату. Ти осучаснюєш! Це смерть поезії, ось чого ти досягаєш. Ні. Я не можу зрозуміти цю роботу. Ти ще не зазнав жорстокого удару від життя. Коли страждатимеш почнеш писати інакше?”

Можливо ця благородна апострофія й означає щось для мене жахливе, я не впевнений, але на даний момент я інтерпретую це кажучи: "Ви пограбували мене. Боже, я голий. Що мені робити?” - Цим вони мають на увазі що коли я страждаю (кладучи що я ще не робив цього вже), я теж маю бігти в укриття; що я теж маю шукати притулку в фантазії. Та пам'ятайте, я не казав того що не маю. Прикрасити свій вік.

Читач знає себе таким як він був двадцять років тому і також він має в розумі бачення того чим він буде, одного дня. О, одного дня! Але річ якої він ніколи не знає і ніколи не наважується дізнатись в тому що він є точно в цей самий момент де він є. І цей момент - єдина річ в якій я зацікавлений взагалі. Ерго, що за діло кому до того, що я роблю? І що мене турбує?

Я люблю співдружне створіння. Ісусе, як я люблю його: кінцеві, бічні, передні і всі інші шляхи - але він не існує! І вона також. Я існую, у неправонародженому виді вигляду.

Насправді повернення по моїй темі у часі майже всього писання, аж до теперішнього, якщо не все мистецтво, було спеціально створене тримати бар'єр між сенсом і пароподібною гранню, яка відволікає увагу від цих агонізованих підходів до моменту. Це завжди було пошуком "прекрасної ілюзії". Дуже добре. Я не шукаю "прекрасної ілюзії".

І якщо, коли я помпезно оголошу, що я адресуюся - до уяви - ви вірите в те що я так розлучаюсь з життям і так перемагаю свій власний кінець, я відповідаю: уточнити, уточнити, посилити той вічний момент, в якому ми самі живемо як існує єдина сила - уява. Це її книга. Я сам запрошую вас читати й бачити.

В уяві, ми віднині (доки ти читаєш) замкнені в братських обіймах, класична ласка автора й читача. Ми одне. Кожного разу, коли я кажу "я", я маю на увазі і "ти". І так, разом, як один, ми почнемо.

O мізерні часи, такі жирні у всьому уявному! Уявіть собі Новий Світ, який піднімається до наших вікон з моря по понеділках і по суботах - і кожний інший день тижня також. Уявіть це в усіх його призматичних забарвленнях, це двійник в нашій душі - наші душі, що є великими піаніно, чиї струни, з меду й сталі, градації веселки виставляють гути, вивільняючи в повітрі великі романи пригод! Уявіть монструозніший проект моменту: завтра ми - народ Сполучених Штатів відправляємось в Європу озброєні вбити кожного чоловіка, жінку та дитину в місцевості на захід від Карпатських Гір (також на схід) нікого не жаліючи. Уявіть сенсацію яку це викличе. Спочатку ми вб'ємо їх, а потім вони, нас. Але ми дбаємо пощадити іспанських биків, птахів, кроликів, маленьких оленів й звичайно - Руських. Для Руських ми побудуємо міст від краю до краю Атлантики - маючи спочатку зі стражданнями забити всіх канадців і мексиканців з цієї сторони. Тоді, аж тоді, велика сенсація матиме місце.

Не зважай; Велика подія може не існувати, так що немає потреби говорити далі про це. Вбий я англійців, ірландців, французів, німців, італійців й всіх інших: друзів чи ворогів, ніякої різниці, вбий їх усіх. Міст буде підірваний коли вся Росія стане на ньому. А чому ?

Тому що ми любимо їх - усіх. Це таємниця: новий спосіб вбивства. Ми робимо з них кров’янку. Смажену ковбасу. Але чому, оскільки самі ми приречені мучитись тим же ж самим знищенням?

Якщо б я міг сказати те, що в моїй свідомості на Санскриті або навіть Латиною, я б це зробив. Але я не можу. Я говорю за цілісність душі й велич безглуздості життя; формальність його нудьги; ортодоксію його дурості. Вбий! Вбий! Хай постане свіже м'ясо...

Уява, упоєна заборонами, здіймається до п’яних висот зруйнувати світ. Хай яриться, хай вбиває. Уява э найвищою. Їй всі наші роботи завжди, від найвіддаленішого минулого до найостаннішого майбутнього, були, є й будуть присвячені. Їй єдиній кажемо ми свою дотепність піднявши в її честь як монумент не останній рінь. До неї зараз ми підходимо присвятити наш секретний проект анігіляції кожної людської істоти на земній поверхні. Це щось ще не спробуване. Ніхто не залишиться; ніщо крім нижчих хребетних, молюсків, комах та рослини. Тоді в останній волі світ відтвориться заново. Будинки розкришяться на руїни, міста зникнуть, даючи місце курганам роздутого вітром ґрунту, маленькі кущі й трава поступляться місцям деревам, що виростатимуть старими й досягнуть в інших деревах незліченності поколінь. Предивна ясність що розривається тільки птахами й кличем диких звірів запанує над усією внутрішньою сферою. Порядок і мир у всій повноті.

Цей остаточний й власний голокост буде заради любові, найчуйнішої любові, що разом людська раса, жовта, чорна, коричнева, червона й біла, склеїться в одну величезну душу можливо задоволену видовищем і звільнену на небесах з небес милуючись відпочинком на власних лаврах. Там, душа душ, спостерігаючи власну свою жахливу єдність, вся кипить і переварює себе всередині тканини великого Буття Вічності, яким ми станемо тоді. З якими величними вибухами й запахами не завершиться той день як ми, Великий Єдиний серед усіх створінь, підемо навколо споглядати наші само-заборонені бажання як ми прогулювали їх перед внутрішнім оглядом наших власних кішок - і так далі, і далі, і далі… і це весна - і на латинській і на турецькій, в англійській і в голландській, в японській й італійській; це весна у Річки Вонючки, де дерево магнолії, без листя, перед тим що колись було будинком фермера, тепер ветхий будинок для фабричних, здіймає свої спутані гілки вічнослонової кості квітів.

Таким чином, втомившись від життя, з огляду на велике завершення яке нас чекає - завтра, ми поспішаємо з друзями вітаючи один одного із радістю яка скоро настане. Бездумність зла ми вичавимо з кісткового мозку зі всіх цих проміж нас нашими важкими автомобілями як ми йдемо щасливі від місця до місця. Здається що немає достатньо часу вимовити повноту наших піднесень. Лише день залишається, один нещасний день, перш ніж світ увійде у свій власний. Так поспішимо! Нащо турбуватися за цю людину чи іншу? В офісах великих газет панує божевільна радість як вони готують фінальні передовиці. Метушячись навколо Чоловіки що метушяться навколо підштовхують один одного в жужжачі преси. Яким смішним це здається. Будь-яка думка про страждання полишила нас. Нащо нам дбати? Діти із сміхом кидаються під колеса машин на вулиці, літаки весело б’ються о землю. Хтось написав вірш.

О життя, химерна птиця, якого кольору твої крила? Зелений, синій, червоний, жовтий, фіолетовий, білий, коричневий, помаранчевий, чорний, сірий? В уяві, здіймаючись над тижнем десяти тисяч мільйонів душ, я бачу ви відправляєтесь сумно по землю рослин та комах, вже далеко в море. (Дякую, я добре знаю, що я плагіарізую) твої великі крила б’ють як ти зникаєш на відстані над доколумбовими акрами плавучого бур'яну.

Новий собор з видом на парк, дивився вниз з її веж сьогодні, великими очима, і бачив у декоративного озера групу людей які з цікавістю дивились на труп самогубця: Мирний, мертвий молодий чоловік, гроші які вони вклали в каміння були витрачені навчити людину життєвій жорсткості. Ти помер і дав нам той самий урок. Ти здаєшся собором, настоятелем весни що тремтить по мене серед довгих чорних дерев.

Тепер, в уяві, всяка плоть, всяка людська плоть померла на землі на десять мільйонів, мільярд років. Птах перетворився на камінь в чиїм серці яйце, нерозгорнуте, залишилось схованим.

Це весна! але диво з див дивне диво поступово настає впродовж цих уявно пустих еонів. Через впорядковані секвенції невиказуємого часу ЕВОЛЮЦІЯ ПОВТОРЮЄ СЕБЕ З ПОЧАТКУ.

Кожен крок раз зроблений при першому просуванні людської раси, від амеби до найвищого типу інтелекту, продубльований, кожен крок точно паралельний тому що передував в мертвих минулих віках. Ідеальні результати плагіарізму. Все є і є новим. Тільки уява не прокинулась.

В цей момент весь складний і трудомісткий процес починається коло нового дню. (Більше про це в Главі XIX) Але в цей момент все свіже, досконале, відтворене.

Насправді зараз, вперше, все Є нове. Тепер нарешті ідеальний ефект бездумно відкритий. Терміни "достовірність" "актуальність" "реальне" "природньо" "щире" обговорюються довго, кожне слово в обговоренні еволюціонувало від тотожній дискусії яка відбулась позавчора.

Так, уява, п'яна од заборон знищила й відновила все знов в подібності того чим воно було. Тепер дійсно людина дивіться озираючись на кожну іншу з повним усвідомленням значення "мистецтва".

Це весна: життя знов починає сприймати своє звичайне з’явлення як "сьогодні". Тільки уява витвережує. Вулкани вгасли. Вугілля починає зариватися знов там де папоротеві ліси стояли минулої ночі. (Якщо помітите тут помилку, не звертайте на неї уваги).

Я розумію, що глави досить швидкі в своїй послідовності і нічого більшого не міститься в будь-якій з них але ніхто не повинен дивуватися цьому сьогодні.

Це весна. Так сказати, вона наближає ПОЧАТОК.

В цій величезній й мікроскопічній кар'єрі часу, як наче б то був дикий кінь що скаче в безкрайній пампі під зорями, описуючи величезні й мікроскопічні кола копитами на твердому торфі, біжучи без зупинки й на мільйонну частину секунди доки не постаріє й зноситься до купи шкіри, кісток і збитих копит - в цьому величному просуванні життя, яке дає точне враження про фріззе Фідія, люди й звірі якого, хоч і вдають жорсткість мармуру не так але рухаються, зі сліпучою швидкістю, хоч в нас і немає часу помітити це, їх ноги просуваються мільйонною частиною дюйма кожні, - п'ятдесят тисяч років - В цьому прогресі життя яке здається самою нерухомістю в масі його рухів - нарешті, остання ВЕСНА наближається.

В цьому колосальному стрибку до кінцевого й дієвого життя тепер прибуло вдруге в той саме момент коли в століття що минули трапилось зникнення видів Homo sapiens.

Зараз нарешті цей процес чудесної подібності, те ґратчасте копіювання за яким еволюція йшла, повторює рух за рухом кожен рух що він робив у минулому - добігає кінця.

При дорозі до інфекційної лікарні під пульсацією синіх плямистих хмар, що рухаються з північного сходу - холодний вітер. Віддалік пустир широкого, брудного поля коричневий з сухими бур'янами, стоячими і впалими латки стоячої води розсіяння дерев високих Всюди вздовж дороги червонястий багряний, розвилений, стрімкий, гіллястий гич кущів й малих дерев із мертвим, коричневим листям нижче них безлисті лози - Безживні на вигляд, мляві Наближається весна запаморочна - Вони входять у новий світ голі, Холодні і невпевнені у всьому за винятком того, що входять. Все навкруги холодний і близький знайомий вітер - Тепер трава, завтра Жорсткий завиток листя дикого мальова Один за одним об'єкти визначаються - Все прискорюється: прозорість, контур листя Але тепер стерпла гідність входу - Недвижна, глибинні зміни пройшли відтоді: вкорінені вони втислись й почали прокидатися

Рожевий засмучений білим квіти й квіти обернені візьми й розплюсни темне полум’я метаючи його назад в ріг лампи пелюстки навкіс затемнені в ліловий червоний де в кучерях пелюсток кладе свій промінь на пелюсток круг полум’язелених горлянок пелюстки променіють пронизливим світлом б’ються над листям досягають зелені своєї лагідної з горшечного вінчика і там, весь темний, горщик кошлатим мохом рябіть.

Має місце моторошна плутанина. Ніхто не знає куди повертати. Нічого немає! Порожнеча знов задивляється нам в обличчя. Куди? В який бік? Кожен питає іншого. Чи хвіст в життя у роті чи рот у нього на хвості? Чому ми тут? Філософська алгебра Дори Марсден. Скрізь люди дивляться в обличчя інших і питаються старим невимовним питанням: Куди? Як? Що? Чому?

Скеля розкололася, яйце вилупилося, призматична ласа пташка життя втекла зі своєї клітки. Вона простирає крила й сідає тепер на пік величезної африканської гори Кіліманджаро.

Дивна винагорода, в глибинах нашого відчаю в незбагненному тумані в який все людство занурюється, пробуджується цікава сила. Це НАДІЯ довго спавши, знов постає. Вілсон взяв армію радників і відплив до Англії. Корабель затонув. Але всі ці чоловіки добрі плавці. Вони беруть жінку на плечі й підносять через натхнення моменту коли пінять вільні моря своїми мускулистими руками, як Уліс, висаджуючись уздовж усього європейського узбережжя.

Так, надія знов прокинулася в чоловічих серцях. Це НОВЕ! Йдемо далі!

Уява, вивільнена з наручників "Мистецтва", бере гору! Ноги її оголені й не надто вишукані. Насправді тим хто йшов поза нею є багато про що подумати. Хм. Хай йде.

ГЛАВА І

Семюель Батлер

Великий англійський богослов, Сем Батлер, кричить з помосту, попереджаючи нас, як ми йдемо: Є двоє які можуть вигадати якусь надзвичайну річ для того хто зможе правильно використати те що використовувалось в минулому.

Захоплені цією думкою ТРАДІЦІОНАЛІСТИ ПЛАГІЯРИЗМУ намагаються втримати натовп. Вони захоплюють ближчих до них і кричать їм у вуха: Традиція! Солідарність життя!

Боротьба почалась: Ці люди, які керували натовпом всі ці безкінечні роки обурюються новим ладом. Хто їм відповість? Хтось можливо тут і там але це неможлива ситуація. Якщо життя було ніщо інше як птах, якби воно було людиною, греком чи єгиптянином, але це лише птах який має очі і крила, дзьоб, кігті й ридання що досягають центру всякої скелі, але без інтелекту? -

Голос Дельфійського Оракулу самого, що це було? Отруйний газ із скельної розколини.

Ті, хто вів вчора хотіли б втримати своє панування довше ще. Не важко зрозуміти їх настрій. Вони мають під рукою велику зброю: "науку", "філософію" і найнебезпечнішу зі всього "мистецтво”.

Тим часом, ВЕСНА, яка наблизилась на кілька сторінок, нарешті, тут.

- вони просять нас повернутися до перевірених істин традиції, перевірених навіть двічі, сутність яких відома. Демут і кілька інших намагались зі всіх сил вказати на помилку, повідомляючи нам що задум - це функція УЯВИ, описуючи її рухи, її кольори - але це тяжка битва. Я сам намагаюсь включити ці списки з цими кількома нотатками накиданими в середині дії, під руйнівними обставинами - нагадати собі (див. с. 2, параграф 1) про правду.

Фермер в глибоких роздумах Проходжає крізь дощ Вздовж чистих своїх полів, з Руками в кишенях, у нього в голові жнива посіяні вже. Холодний вітер брижить воду серед пожухлих бур’янів. Зі всіх сторін Світ холодно геть котиться: чорні сади затемнені березневими хмарами - звільняючі приміщення для думки. Вниз мимо кущів Заплетених по Дощем розмитій під’їзній дорозі вимальовуючи художню фігуру фермера - складаючи - антагоніста

Великодні зірки сяють Над вогнями, що миготять - вінець чорного - Нікому Сказати це - Нема кому сказати: голки дірки Туди б я нес її Між цього світла - Шматуй його на частки Прорватись до п'ятдесяти слів Обов’язково - Корона її голови із баштами над нею, хмарочоси начинені горіховим шоколадом - голуборучні вітри - зірки з мішури од величного краю з рогу достатку зі скла

Так довго як небо розпізнається як асоціація

розпізнається в функції приналежності неясним словам значення яких неможливо перевідкрити його величина не може бути нічим крім математично визначених лімітів гравітації й щільності повітря

Фермер і рибалка які читають власні життя мають тут практичну поправку -

вони перевідкривають або заміщають застарілі значення релігійних термінів

Між ними, без розширення уяви, існує залишковий контакт між життям і уявою, що має важливе значення для свободи

Людина уяви, яка звертається до мистецтва заради вивільнення й виконання своїх дитячих обіцянок бореться з небом через шари застарілих слів і форм. Застарілих, не тому що життєва необхідність яка народила їх лежить в руїнах – так не може бути, відчуває молода людина, якщо відчуває в собі це

- але через те що значення було втрачено через лінь або зміни в формі існування, які дали словам спорожніти.

Нагота віддана людині сперечається з небом, без досвіду існування шукає винайти й зіставити.

Грубий символізм асоціює емоції з природним явищем, як гнів із блискавкою, квіти з любов'ю це йде далі і асоціюється текстурами певними цьому

Це робота порожня. Дуже характерно для більшості всього що зроблено письменниками які заповнювали сторінки навіть - місяцями подібних цьому газет. Все, що я робив у минулому - крім тих частин які можна назвати відмінним - випадково, має їх якість.

Типовим є використання слова "подібно" або цього “втілює” цей “образ”, що служить нам часом. Зловживання ним є очевидним. Незначний "образ" ніколи не може бути "викликаний" так вдало і все одно нічого не значить.

З усіма своїми недоліками Альфред Креймборг ніколи цього не робив. Ось чому його робота - уникнути загальної помилки - все ще має цінність і завтра набуде більшої.

Сендборг, коли не надихається інтимністю ока й вуха, збігає в цей порожній символізм. Такі поети обіцянки як руйнуються нею, хоч багато з них має позаду серйозні сентиментальні помилки.

Марианна Мур рятується. Незрозумілість її віршів є свідченням того якою ціною (вона розбиває себе) як це і для відстані яка здебільшого від розуміння мети композиції.

Найкраща робота що робить людина завжди робиться під напругою і при великій собівартості.

Це нічим не відрізняється від аристократичних композицій ранніх часів, Гомерівських винаходів

це відбувалось в інші часи, до тої міри, що життя ще не просіялось крізь власну різноманітність. Що осторонь, праць двохтисячорічного поета зробило і що ми робимо, є одним шматком. Це життєвість класики.

Так що - Ніщо не відкидається в цій книзі - окрім як через слабкість уяви - що не зібрана як частина з «природою» яку згадує Шекспір і про яку Гартлі

говорить так повно в своїх “Пригодах” : це звичайна забрукованість що анонімна в нас.

Композиція не в суттєвішому ніж втеча від життя. Фактично це так як це зневажливо до точки нехтування. Тим не менш “життя” яке митець може бути змушений вести немає відношення до життєвості його композицій. Такі імена як Гомер, сліпий; Шахразада, що жила під загрозою - Їх композиції мають свою неперевершеність ідентичності з життям відтоді як вони були актуальні, соковиті як листя дерева що ніколи не рушить з однієї точки.

Що я кладу за величину буде мати цю величину: втеча від грубого символізму, анігіляція прямих асоціацій, складні ритуалістичні форми розроблені відділяти роботу від “реальності” - такі як рима, метр як метр а не як сутність роботи, одне зі слів.

Але це смакує дуже сильно природою того - Це все негатив і з’являється хвастати. Так не повинно бути. Скоріш навпаки

Робота буде в просторі уяви прямою як небо до рибалки - Дуже туманне речення. Світ має бути зведений до самого себе, не як символ природи але частка, яка пізнає ціле - свідомо - цивілізовано.

Чорні вітри з півночі входять у чорні серця. Заперті від заточення в ліліях вони б’ють зруйнувати - Тваринну людяність де вітер рве її - запеклі голоси, тепло пришвидшене, будоване із хвиль П’яне до козлів відпущення Ненависть його із ночі і дню з квітів і каменів. Ніщо отримується виразом ніч плодить вбивство – це класична помилка Цей день Це входить все в іншу особу трава вся, всі дрозди які летять всі дерева азалії в квіту солені вітри - Їм продають людину сліпо збиту разом сплітають свої голови відкрито Ось чому боксерські матчі та Китайські вірші є тим самим - ось чому Гартлі хвалить Місс Вірт Нема нічого в твісті Цього вітру крім як - риски холодного дощу Це той із субмаринних видів пурпурних й чорних риб що вертяться серед морської хвильної водорості - Вітре чорний, я спорожнів своє серце геть до тебе доки не втомився - Зараз я біжу рукою через твоє почуття Цієї гри твоєго тіла - тремтіння од його міцності - Горе лучника з Шу наближається – Там є припущення зі складністю від мертвих - зима осаджена горем Як легко спати в старому режимі, як важко міцно учепитись в просування -

Ні це не те ніщо що я зробив ніщо зробив я виготовлений із ніщо і цей діфтонг ае разом із першою особою сингулярний індикативний з допомічності дієслова мати все що я зробив однакове якщо робити є можливим із безлічі з комбінацій включаючи моральні фізичні й релігійні коди як все й нічого є синоніми коли енергія у вакуумі має силу замішання яка тільки що і зробивши ніщо може створити досконалість

Неминучий потік ока яке бачить до вимірювання себе світом в якому мешкає може виразитись тільки що у власному руйнівному приниженні доки особистість постає до певного приблизного співрозширення із всесвітом. Це можливо за допомогою уяви. Тільки через посередництво цієї сили може людина відчути себе торкнутою широко симпатичними імпульсами в роботі -

Робота уяви, яка хибить вивільнити почуття у відповідності з цією основною приналежністю - симпатій, розуму в його вибірковому світі, хибить при роз’ясненні, пільга що –

В композиції, митець робить саме те, що будь-яке око мусить робити із життям, зіставляти приватне з універсальністю своєї власної особистості - Навчений широтою своєї уяви відчувати кожну форму - яку бачить у русі всередині себе, він повинен доводити цю правду через вираз.

Все це передує техніці, яка може мати лише послідне значення; але оскільки все це постає у почуття до твору мистецтва робить так за фіксацію через уяву зовнішніх також як і внутрішніх засобів вираження істотної природи техніки або транскрибування.

Тільки коли ця позиція досягнута може життя правильно можна сказати початись як тільки тоді може цінність бути закріплена до форм і діяльності з яких складається.

Тільки тоді здатне почуття фрустрації дійти скінчення. Вся композиція переможена.

Тільки через уяву можливе просування інтелекту, тримати позаду зростаюче розуміння.

Повна відсутність уяви буде тою ж за ціну інтелекту, остаточно.

Навіть сама надійна конституція має власні межі, хоча римське свято з його опорою на регургітацію подовжити, виказує активну винахідливість, та сили людини так жалюгідно малі, океан проковтнути - що в кінці свята нічого не залишиться крім самогубства.

Це або уява, яка в цьому випадку приймає форму гумору, відома в цій формі - звільнення від фізичної необхідності. З'ївши до повна ми маємо визнати нашу неспроможність як ми не знищили всю їжу і навіть не кількість доброго розміру вола. Тим не менш ми знищили все їство: цілком зрозуміло в нас вже немає апетиту. Це означає, що уява усунула нас банальної необхідності розірвати себе – через визнання нової ситуації. Ми маємо визнати, що океан, що ми будемо пити, занадто великий, - але одночасно ми розуміємо, що розширення в нашому випадку не обмежується самім кишечником. Живіт повний, океан не повніший, обидва мають однакову якість повноти. В цьому, тоді, один дорівнює іншому. Поївши, людина вивільняє розум.

Цей каталог може бути збільшений до ширших пропорцій без стимуляції почуття.

В роботах уяви я капелюх, що взятий задля великого здорового глузду, так що здається наче точний заповіт був виявлений, що в дійсності не так, але енергія і точність самої тільки уяви. В роботі такій як Шекспирівська -

Це призводить до відкриття, яке вже зробили сьогодні - повз старі каталоги - повні м'яса -

"божественна ілюзія лежить в тій неточності яка виявляє те, що я маю на увазі ".

Існує лише "ілюзія" в мистецтві, де незнання боку стороннього спостерігача плутає уяву та її роботи з грубими процесами. Істинно людина відчуває розширення перед великою або доброю роботою, розширення але не те, як сьогодні багато хто вважає "брехню", дивування, свого роду месмерізм, якось застити "життя", гірке для індивіда, через "бачення" краси ". Це робота уяви. Вона дає відчуття завершеності, через відкриття єдності досвіду; це пробуджує скоріше ніж притуплює інтелект через демонстрацію важливості особистості, через демонстрацію важливості індивідуальності, через показ індивідуального, депресивного перед тим, що життя його цінне - коли завершене уявою. І тоді тільки. Така робота висвітлює -

Таке усвідомлення каже нам фальш намагання "копіювати" природу. Річ тою ж мірою нерозумна, коли ми намагаємося "створювати" картинки -

Але така картина, як Хуана Гріса, хоч я й не бачив її в кольорі, важлива як маркування більш чітке, ніж будь-що я бачив чим сучасна тенденція є: спроба зроблена відділити складові уяви від життя, і вочевидь, через використання форм загальних до досвіду так щоб не відлякувати глядача, але запросити його

Роза довершена але кожна пелюстка скінчується у лезо, двійна фасетка цементує прорізані колони повітря - Лезо ріже не ріжучи трічає - ніщо - відновляє себе в металі або порцеляні - куди? Воно скінчується - Та як воно скінчується старт вже почався і так обійняти рози стає геометрією - Гостріша, чистіша, більш ріжуча виведена в майоліці - розбита тарілка засклена розою Десь це почуття творить рози мідні стальні рози - Роза несла вагу любові але любов наприкінці – рози Як на лезі цієї пелюстки любов чекає Хрустка, вироблена перемагати тяжкість - крихка видерта, волога, напівздійнята холодна, точна, зворушлива Що Місце між пелюстки лезом і Від леза пелюстки починається риса що зі сталі нескінченно довершеної, нескінченно жорстко пронизає Чумацький Шлях не торкаючись - звисаючи з нього - ані підвішена ані просунута – крихкість квітки обагрена пронизає простори

Сонячне світло у жовтому диску на лакованій підлозі повне піснею надутою до п’ятдесяти фунтів тиску на фасеті Червня що дзвенить трикутником повітря як втягується в анемони на Персефонової корови пасовищі Коли од серед стальних скель вискакує С. Р. Т. що насолоджується надзвичайними привілеями серед незайманості вирішити ядро закручених маховиків ріжучи Гордіїв вузол через Веронезе чи можливо Рубенса - чиї машини майже найкращі на ринку сьогодні - І так це йде до моторних машин - що це є син що відкидає геть це g сонячного світла і трави - Неможливо сказати, неможливо применшити - вітер, землетруси у Маньчжурії, куропатву од сухого листя

речі з якими він добре знайомий, речі прості - в той самий час розчепити їх від звичайного досвіду до уяви. Оскільки вони лишаються “реальні” вони ті ж самі речі що будуть як сфотографовані або намальовані Моне, вони розпізнаються як речі яких торкалась протягом дня рука, але в цій картині вони бачяться як у певний особливий спосіб - розчепленні

Ось затулка, гроно винограду, лист музики, картина моря й гір (надзвичайно тонка) яку взірцеві не дозволено у мить засвідчити як “ілюзію”. Одна - річ нагортається на іншу, хмара нагортається на затулку,

гроно винограду частка грифу гітари, гора і море обов’язково не “вода і море”, але зображення гори і моря. Все намальоване із чарівною простотою й неперевершеним задумом - все в єдності -

Це було не необхідно там де предмет мистецтва був не “реальність” але віднесений “богам” - через силу або інше. Там не треба було “ілюзії” в такому випадку як там не було нічого можливого що картина або робота відображали просто уявну реальність яка існувала в свідомості спостерігача. Ніякого особливого зусилля не треба було розщепляти там де вже існувала розколина.

Я не знаю що Іспанці бачать в їх Веласкісе і Гойа але

Сьогодні де все знесено до погляду реалізм мистецтва збив нас, засмутив і змусив пере-вигадувати у порядку підтримання того, що старші покоління мали без подібних зусиль.

Єдиний реалізм в мистецтві є з уяви. Тільки так ця робота вивільняє плагіарізму після природи і стає творінням

Винахід нових форм заповнити цю реальність мистецтва, єдину річ якою мистецтво є, має зайняти всі серйозні уми що мають відношення.

З часів По в США - першого американського поета який був людиною великого розділення -

із тісною ідентичністю із життям. По не написав ані слова без насильства експульсивної емоції поєднаної з підвідною силою жорстко репресивної середи. Між цими двома його уява була вимушена тримати його в цій реальності, сповненість, почуття звільнення якої відчувається в його роботах - його теми. Типовий Американець - точнісінько, тільки що неминуче встановлений у свій час.

Так після цієї втомної диверсії - що з нудьги ви знайдете у моїй роботі, відкладіть це до критицизму, не до поезії. Ви не зробите помилки - Хто я як не власний критик? Дійсно в ізоляції хтось стає богом - В решті решт хтось стає чимось зі всього, що не цілком богоподібне, вже так трохи - у багатьох речах.

Не обов’язково рахувати кожен клапоть правди що випадає; необхідно зануритись в уяву якщо правда є бути нумерованим. Необхідно говорити від уяви -

Великий фурор перспективи в дні Гольбейна має наслідком дивний малюнок, що змушує монети зневажити гравітацію, стоячі на столі наче в момент падіння. Сказати це було життєподібно було б вдовольнило майстра, це дає глибину, пекучість.

Але весь час зображення позбавляється зведення - частково через перспективу. Або якщо зведене воно було здебільшого через те що хтось може бачити “птиць які вдзьобуються у виноград” у ньому.

Тим часом птиці вдзьобувались у виноград за вікном а на сусідній вулиці Бауермістер Кюммель дозволяв золотій монеті вислизнути з пальців на лічильний стіл.

Подання було чудовим, це “казане щось кимось кому доводилось чути” але з живістю, розумно.

Ця перспектива й розумний малюнок тримають картину весь час під покровом “прекрасної ілюзії” аж до сьогодні, коли навіть Анатоль Франс подорожує, кажучи: “Мистецтво - все брехня!” - сьогодні коли ми починаємо відкривати правду що в великих роботах уяви ТВОРЧА СИЛА ПОКАЗАНА ЗА РОБОТОЮ СТВОРЮЄ ОБ’ЄКТИ ЯКІ САМІ ЗАВЕРШЕНА НАУКА І ДОЗВОЛЯЮТЬ РОЗУМУ ВИЖИТИ - його зображення

знову живе. Воно живе як тільки зображення можуть: через їх силу ВИВІЛЬНЯТИ ІЛЛЮЗІЮ й стояти між людиною і природою як святі колись стояли між людиною і небом - їх реальність в такій роботі, кажімо, як в Хуана Гріса

Жодна людина не страждає від фрагментарної природи свого розуміння власного життя –

Вітманова пропозиція є з того ж самого куска із сучасним напрямом до уявного розуміння життя. Це широта що він інтерпретує як свою ідентичність із останнім і найвеличніше в ньому, його “демократія” являє живість його уявного життя.”

Що про все це письмо? О ”Кікі” О Місс Маргарет Джарвіс Тильнодолоннапруга Я : чисто чисто чисто: так.. Нью-Йорк Вріглі, апендицити, Джон Марін: хмарочосів суп - Або це або куля! Раз будь-що мало було трапитись Ви лежите розслаблені у мене на колінах - зіркова ніч вимазує тепло і сліпо над лікарнею - Пах! Не чисто що не прямо до відмітки - В моїм житті меблі їдять мене стільці, підлога стіни які ваші ридання чують напоюючи мої почуття - що вони єдині знають все і наклепані на нас вранці - Чого бажати? П’яні ми йдемо прямо дійсно Не я ліжка, ліжка, ліжка ліфти, плоди, нічні столики груди бачити, біле й синє - тримати в руці, сопти Це не цибульний суп Ваші ридання всмоктані крізь стіни рвуть лікарню на шматки Все - вікна, стільці непристойно п’яні, крутяться - білі, сині, помаранчеві - гарячі од нашої пристрасті дикі сльози, відчайні відмови мої ноги, повертаються повільно кінець над кінцем у повітрі! Та що ви матимете? Все що я сказав було: там, бачте, все поламане брюки, чоботи, шпильки ваше ліжко, я сповиваю себе кругом вас - Я дивився. Ви заридані, збиваєте подушку рвете волосся впиваєтесь нігтьми собі в боки Я був ваша льоля Я дивився! Чистий тільки він сам після кого струмінь розбиті шматки міста - летять нарізно з його наближеннями але я лише тішу вам цікавість п’ятнадцять років тому й ви все ще походжаєте містом, вони кажуть латаючи кволого школяра

Зрозуміле в практичний шлях, без виклику містичних агенцій, того чи іншого ладу, це так життя стає реальним тільки коли ототожнене з нами.

Єдиною причиною що він надав цінність життю є розпізнати його уявою й назвати; це так. Повторювати й повторювати річ не називаючи це тільки тупити почуття і результати у фрустрації.

це робить митець молитвою життя. Він легкий в атаці.

Я думаю часто про свою попередню роботу і що це коштувало мені бути ясним. Я визнаю я рухався хаотично щодо відмовлянь і відкидання більшості речей, зрідка приймаючи цінності або усвідомлюючи щось.

Оскільки я рано розпізнав марність сутяжницького розуміння і в той же час відкинув релігійний догматизм. Все моє життя було витрачене (й досі) на пошуки примістити цінність над досвідом й об’єктами досвіду що мало б задовольнити моє почуття прийняття без надмірності - завершеність, нестача фрустрації зі свободою вибору; речі які переслідування “мистецтва” пропонує -

Та хоч я й почувався “вільним” тільки в присутності робіт уяви, знаючи живість почуття яке йде звідти, і хоч цей досвід й тримав мене міцно у той час, вже був зрозумілий точно і повільно, я не завжди був здатен завершити розумові кроки які мали б ствердити мене у позиції.

Так більшість мого життя була прожита в пеклі - пеклі - пригнічення підсвітленого спалахами натхнення, коли поема така як ця або та з’явиться

Що має трапитися у світовій подобі підсвітленій уявою

О так, ти письменник! фраза що часто відкидала мене, до самого себе. Я заперечував її з жаром але стигма залишилась. Не людина, не розуміння але ПИСЬМЕННИК. Я був нездатний розпізнати.

Я не забуваю з яким жаром теж я засудив деякі вірші деяких сучасно схвалених через їх красивості -

Життєві процеси дуже прості. Один чи два рухи зроблені й це кінець. Решта повторення.

Імпровізації – приходили у час як я намагався залишитись твердим великою ціною - я удавався до доцільності давати життю йти повністю у ладі до життя у світі мого вибору.

Я дозволяв уяві мати власний шлях побачити чи здатна вона врятувати себе. Щось дуже визначене виходило з цього. Я знаходив себе облегшеним але найбільш важливо я почав там і потім переоцінив досвід, зрозуміти перед чим я був –

Чеснотою імпровізацій є їх приміщення у світ нових цінностей –

їх провиною є їх розлад почуття, часто повний. Але це найкраще що я міг зробити в тих обставинах. Це було кращим що я міг зробити й втримати будь-яку цінність досвідчити взагалі.

Тепер я дійшов іншого стану. Я знайшов що ці цінності там відкриті можуть бути подовжені. Я знайшов себе триваючим розуміння до роботи інших і до інших речей -

Я відкрив що є робота яку треба виконати в створенні нових форм, нових назв для досвіду

і ця “краса” відноситься не до “привабливості” але до стану в якому грає роль реальність

Така картина як у Хуана Гріса, що йде за імпресіоністами, експресіоністами, Сезаном - й віддає по кілька рис як імпресіоністським так і експресіоністським групам - вказує вперед до того що має засвідчити найвеличнішу картину вже намальовану.

- ілюзія раз розподілена, картина має цю проблему перед собою: підмінити не форми але реальність досвіду своїм власним -

до теперішніх форм і значень але завжди ілюзія покладається на композицію придати подобу “природі”

тепер роботи мистецтва не можуть бути залишені в цій категорії французької “брехні”, вони мають бути реальні, не “реалізмом” але реальністю самою по собі -

вони мають давати не відчуття фрустрації але відчуття завершеності, дійсності - Це не предмет “репрезентації” - більше може бути репрезентовано в дійсності, але окремого існування.

Універсальність речей тягне мене до цукерки з квітами дині що відкриті у леза заперечення проголошують без акценту якість фермерську плечей і його доньки раптову шкіру, таку солодку з в’язелем й маленьким жовтим п’ятилисником у засмажених місцях. Це саме те що займає сприятливе викривлення окулярів що бачать все й залишаються віднесеними до математики – в найбільш практичній рамці карого целулоїду виготовленого зображати черепаховість – Лист від людини яка бажає розпочати новий часопис виготовлений з полотна і він має друкарську машинку - 1 липня, 1922 Все це окулярам відкрити. Але вони лежать там із золотом навушників загорнені недвижною Тітікакою -

У плині моїм розумом по нічому в цім світі крім що праворуч шляхом я приймаю на дорозі через віртуальність закону - Я бачив літнього чоловіка який посміхався й дивився у далечінь на північ за домівкою – жінка в синьому що посміхалась і тяглась уперед знайтись в чоловічій половині зверненого обличчя і хлопчик восьми який було дивився у середину чоловічого живота на ціпок годинника – Крайня важливість цієї безіменної сцени мчить мене мимо мовчки – Нащо перейматися де я пішов? як я пішов крутитись на всі чотири колеса мого авто вздовж мокрої дороги доки Бачив дівчину однією ногою над перилом балкону

Коли в стані уявного неспокою тільки може письмо мати реальність, як пояснене частково у чому попереджає - Не намагаючись, у той час, встановити цінності над словом що використане, відповідно припущеним мірам, але виписати те що трапляється у той час -

Вдосконалити здатність записати в момент коли свідомість розширена через симпатії і єдність розуміння які дає уява, практикувати вміння записувати силу, яка рухає, потім взнати її, в ширині її пропорцій -

Так це, уява є дійсною силою зоставимою з електрикою або паром, це не іграшка але сила яка використовувалась від початку до піднесення розуміння її - що є, не обов’язково до притулку мистецісизму - фактично це те що має втримувати позад знання що я шукаю -

Величина уяви Ло письменника складається в її здатності творити слова. Її унікальною силою є давати створювати форми реальності, дійсне існування

Письмо не є пошуком круг денного досвіду задля влучних порівнянь і приємних думок і зображень. Я пережив це к своїй ганьбі. Це не свідомий запис денних досвідів “свіжих і з проявами реальності” - Цей сорт речей важливий задля розбудови будь-якої здатності в кожній людині, це прискорює її униз, робить її а - Це руйнує, робить природу аксесуаром до особистої теорії, якій вона слідує, це засліпляє її до власного світу, -

Письменник уяви знайде себе вивільненим відслідковувати речі з ціллю виписати їх пізніше. Він буде там насолоджуватись, пробувати, заволікати вільне слово, не слово що він несе як сумку з їжею, завжди наляканий наче упускає щось або хтось бере більше ніж він,

Світ відокремлений від необхідності запису його, важливий для себе, віддалений від нього (як це найбезпосередніше й є) з яким він має гіркі й делікатні відносини і від яких є незалежним - рухаючись за бажанням від однієї речі до іншої - як задовольняється, розв’язаний - сповнений

і унікальним доказом цього є робота уяви не “як” будь-що але із тими ж силами які просякають землю - на сам край сама невеличка їх частка.

Природа є підказкою композиції не тому що знайома нам й таким чином терміни, які ми застосовуємо до неї мають найменшу загальну знаменну якість яка дає їм уживаність - але тому що вона володіє якістю незалежного існування, від реальності яку ми відчуваємо у собі. Це не протиставлене мистецтву а підходить йому.

Я вважаю Шекспірів знаний афоризм щодо тримання дзеркала до природи завдав більше шкоди у стабілізації цієї копіювальної тенденції мистецтв серед нас ніж -

помилка в ньому (хоч ми забуваємо що це не Шекспір говорить але уявний герой його) вірити що відображення природи це природа. Це не так. Це тільки шахрайська натура, “брехня”.

Дійсно Ш. є найбільш помітним зразком бажаного з цієї несправжності цієї самої речі.

Він не тримає дзеркала до природи але своєю уявою являє природну композицію із власною.

Він сам стає “природою” - продовжуючи “її” дива - якщо хочете

Я часто відволікаюсь на декламацію яку виробив собі стосовно Шекспіра: він був відносно необізнаною людиною, доволі відповідний загальній традиції, що жив від початку до кінця життям втішної регулярності й простоти, дім і дружина у передмісті, чарівні діти, дівчина при дворі (яку він в дійсності ніколи не засмучував своїм писанням) і життя у кафе що давало йому свіжість відкриття, інформацію від якої питалась його уява. Лондон був повний концентратів науки і пригод. Він бачить у “Русалці” все що знає. Він був там невидимий на відміну від його духів.

Його форма була подарована йому Марлоу, його оповіданнями де звичайна бесіда компаньйонів або іншого якогось компілятора становила їх перед ним. Його типи були надзвичайно пришвидшенні життям навколо нього.

Відчуваючи силу життя, у своїм виключнім розумі, великій бані маківки, в нього не було ніякої потреби ні в чому крім матеріалу для письма вивільнитись власних думок. Великий брак його наукової підготовки вивільняв його силу. Він був необтяжений.

Для Ш. претендувати на знання було б сміховинним - ніякого вивільнення там - але тут він володів знанням, знанням надзвичайним, справ що займали його, як вони займали інших круг нього, що було для нього самоочевидним. Це не було очевидним для інших.

Його дійсною силою була ЧИСТОТА уяви. Не маючи змоги казати як В.Ш., фактично особисто відмежований казати так через свою нестачу інформації, навчання, не в змозі побороти приятелів у науковому поєдинку або пригоді і в той же самий час будучи доволі гострим, доволі вигадливим, знати що там нема втечі крім як у бездоганність, у довершеність, у бездоганність технічну - життєвість його уяви здіймала його НЕ КОПІЮВАТИ їх, не тримати дзеркало до них але зрівнятись, перевершити їх як творець знання, як енергійна, жива сила над їх головами.

Його звільнення було не удаваним а реальним. Гамлет без сумнівів був написаний десь в середині життя.

Він говорить авторитетно через винахід, через персонажів, через задум. Об’єкти його світу були для нього реальні тому, що він міг використовувати їх й використовувати їх із розумінням зробити відкриття власні -

Ця перистальтика сучасного критицизму Ш. частково забавляє коли робиться спроба посилити роль Солона над творцем Ричарда 3го.

Так я знов приходжу до циркуляцій сьогоднішнього дню.

Так це й з іншими класиками: їх значення і вартість можуть бути вивчені і поняті в уяві - що яка народжуючи їх єдина здатна дати життя знов, пере-запалити їх довершеність -

безглузді вивчати через туркання наукових досліджень - Корисні для поточного розуміння підкріпити уяву -

Так, Анатоль був дурень коли сказав: Це брехня. - Це саме так. ЯКЩО актор симулює життя - це брехня. Але - але нащо продовжувати без глядачів?

Причина того що люди дивуються витворам мистецтва й кажуть: Як в Христове ім’я він зробив це? - та що вони нічого не знають про психологію нервової системи і ніколи у своєму досвіді не засвідчують ширшого процесу уяви.

Це крок далі від цих безкорисних запросин арифметичного.

Червона паперова коробка перекріплена тканиною лінована всередині і зовні імітацією шкіри Це сонце стіл з обідом на ньому для всіх тих самих - В дводюймових підносах інженери передають клей літакам або старим леді що цюрують шкарпетки паперові кліпси й червоні гумованки - Що є кінець для насекомих які ссуть прорезинені карби? це вічність через чию личину ми відкриваємо прозору тканину на шпулі Та зірки круглі картоном із циновим краєм й кільце їх прив’язати до стовбуру на відпустку -

Раковидний клин солодких кухень на скелі підноситься поштовхами від моря Сталеві хвилі від підворіть які вироїли шельф із коралів винаходять електрику - Вогні відблискують озера Ель Греко в ренесансі сутінок із пульсом навскач розпорошують азот старих пасовищ до вивертів автомобілів із руками й ногами - Загальне неприручене інкапсулює подразники та з агонізуючих шпилів в’яжеться мир де міст стикає спокій безсумнівно проколюючи ліві шлуночки довгими засмаженими пальцями

Про смерть парикмахер парикмахер говорив мені ріжучи моє життя зі сном до ладу волосся - Це тільки момент каже він, ми вмираємо кожну ніч - І про найновіші способи ростити волосся на голомозій смерті - я казав йому про кварцові лампи і про старого з третім рядом зубів у натяк старого що казав у дверях - Сонячно сьогодні заради чого смерть голить його двічі на тиждень

Розпад соборів виквітаючий через феноменальний зріст кінотеатрів чия католичність є прогрес як руйнування і творіння одночасні без жертви навіть найменшої деталі навіть до вулканічного органу чия скорбота перекладається у радість як світло стає темрявою і темрява світлом, як хоче - Але схизма що здається адамантом відведена від перпендикуляру простим поворотом об’єкту відщеплюючи корінь катастрофи якій вона мала сприяти. Так фільм є моральною силою Вночі натовпи із близькістю й універсальністю піску свідчать власні слині що мають бути втоплені у ладані й речитативі над гнучкою завернутою уявою необразливості звернуті через біблійну жорсткість перероблену в пристрасні п’єси над вівтарем привабити швидке збіговище чиї жіночі порівняння чесаної трави Толстой побачив впирснутими в Руське панство

Зрідка розуміють як такі п’єси як Шекспірові були написані - чи фактично як будь-яка цінна робота була написана, практичне значення якої тільки в тому як ця робота зроблена, єдине в той шлях її можна зрозуміти

Безплідні для академічних солітерів запастися екскрементами книги. Клітка -

Більшість з усього письма навіть й не починалось у провінції з якої тільки й може тягти поживок.

Це не життя у цій речі бо вона намагається брехати “подібно” до життя.

Спочатку має прийти транспонування цих можливостей до того єдиного світу реальності що людині відома: світ уяви, повністю наш власний. Єдине тільки від цього світу може робота набрати силу, це єдиний ґрунт чия хімія досконала задля цієї мети.

Екзальтація яку людина відчуває перед роботою мистецтва це почуття реальності яку вони витягають з неї. Це підносить їх, встановлює цінність над досвідом - (скажи це півдюжини раз вже)

О язик що лиже рану на нижній її губі О ввалений живіт О палкий котон збитий зі спутаним волоссям елізійні нюні з рота поверх складеної хустки я не можу померти . - стогнала стара жовчна жінка крутячи очними шафрановими яблуками Я не можу померти Я не можу померти

Наш оркестр кошачий грець – Джаз банджо із нікельованим підсилювачем втішити дику твар - Бери ритм Cуть листу багато сиру. Чоловіче дай мені ключа і даймі волю - Я їх збожеволію з моїми гармоніями добий їх Джиммі Ніхто Ніхто окрім як я - Вони не скопіюють

Ці чисті Американські продукти божеволіють - гірські фолки з Кентуккі або смугастий північний кінець Джерсі з їх уособленими озерами й долинами, їх глухо-німими, крадіями старими іменами й проміскуїтетом чоловіка та-диявол-дбай взятого до залізничності без явної жаги пригод – і молодих задрип, купаних у багнюці з понеділка по суботу бути обдуреними тої ночі позлітками від уявлень що не мають селянських традицій придати характер але тріпотять і чепуряться сущі клапоті – що віддаються без емоцій зберегти застиглий жах під певним тином вишнево-задушним або калиною - чого вони не можуть висловити - Доки це не стане тим одруженням що може з риской індіанської крові викине дівчину таку спустошену таку покремсану з заразою чи вбивством що була врятована агентом - повернута у штат й відіслана п’ятнадцяти робити у якімсь важко затисненім будинку в передмістях - якійсь сім’ї лікарській, якімсь Ельзі - вода чуттєва виражається розбитим мозком така правда коло нас - її великі непохапні стегна і висячі груди адресовані дешевим дорогоцінностям й багатому молодику з красивими очима як наче земля під ногами в нас була б певного неба екскрементом і ми розжалувані в’язні приречені на голод доки їмо багно поки уява витягається за оленем що йде полями золотоносу у задушнім теплі вересня Якось це здається нас руйнує Це тільки в ізольованих цяточках що щось віддане геть І нема кому засвідчити й полагодити, нема кому вести машину

або краще: проза має справу з фактом емоції; поезія має справу з динамізацієй емоції в окрему форму. Це сила уяви.

проза: твердження фактів стосовно емоцій, інтелектуальних станів, даних всіх видів - технічні витримки, жаргон, всіх видів - вигаданих й інше - поезія: нова форма яка має справу з реальністю у собі.

Форма прози це влучність суті її предмету - як краще піддати мультформі фази її матеріалу

форма поезії відноситься до рухів уяви що виявляються в словах - або що б це не було -

Чому я маю йти далі ніж здатен? Чи не достатньо тобі що я досконалий?

Розщеплення йде через всі фази досвіду. Це стрибок від прози до процесу уяви що є наступний великий стрибок до розумності - від симуляцій справжнього досвіду до фактів уяви -

найвеличнішою характеристикою поточного віку є те що він сталий - сталий як література -

Увійти у новий світ, і мати там свободу руху й новизни

Я маю на увазі що там завжди буде проза малювання, репрезентативна робота, розумна як може бути у виявленні нових фаз емоціонального дослідження презентована на поверхні.

Але стрибок звідси до Сезана або назад до певного з можливих примітивів можливий.

Примітиви не повертаються в якийсь віддалений вік - вони не ПОЗАДУ досвіду. Робота яка перекидає міст через діру між жорсткостями вульгарного досвіду і уявою є рідкою. Це нове, безпосереднє - це так тому що це актуальне, завжди реальне. Це досвід динамізований у реальність.

Час не рухається. Рухаються тільки незнання й невігластво. Розумність (сила, міць) стоять недвижно із часом й посилюють зміну навколо себе - відсів слова заради постійності, у дрейфі незмінності.

Бароха що кидає медичну професію, якась неважлива інспекторська робота на півночі Іспанії, відкриття пекарні в Мадриді.

Ізоляція яку він виказує, як член так званого інтелектуального класу, вплинула на нього кинути позицію і заволікти себе, далеко як тільки можливо, у ці плутанини шаблонізованої соціальним класом побудови - Він не бачить інтересу в ізоляції -

Ці жести є спробою до самозбереження або збереження якоїсь якості триманої у високій повазі -

Ці жести є спробою самозбереження або збереження якоїсь якості триманої у високій повазі -

Звідси це виглядає бути тою людиною, голодуючою в уяві, що змінює свою середу так щоб їжа змогла б стати багатшою - соціальний клас, без сили експресії, що живе понад уявними цінностями.

Я маю на увазі лише підкреслити розкол що спадає через абстракції мистецтва до щоденних вправ найбільш примітивних типів -

існує гостре поділення - збуджуюча сила уяви з однієї сторони - і присвійна - ПОСТУПНА сила брили на іншій

Соціальний клас з його релігією, його вірою, чесністю і всіма іншими уявними цінностями є позитивом (так)

торговець, сплячий, немагнатний - намагається викинутись в ізольовані, неактивні частки - Релігія продовжується потім як форма, мистецтво як домовленість -

До соціального, збудженого класу - палкі зараз в Росії частки залипають через силу уяви яка їх збуджує -

В будь-якому випадку зміна у Бароха цікавить мене

Серед митців, або як їх іноді звуть “людей уяви”, “творців”, і т.і. ця сила розпізнана у чистому стані - Все це може бути використане показати відносини між генієм, ручною працею, релігією - і т.і. і браком почуття між митцями і видом середнього класу -

Дослідження всієї людської активності є обрис безпосередництва і відлив цієї сили, що здвигається від

Дослідження всієї людської активності є обрис безпосередництва і відлив цієї сили, що здвигається від класу до класу і від локації до локації - ритм: вовновий ритм Шекспіра, що дивиться клоунів і королів ізслизаючих у ніщо.

Це пора року коли хлопці п’ятнадцяти й сімнадцяти носять два виті фіалкові розквіти у кепках - або над одним вухом Що це таке що таке робить? Це певний вид - водії до бакалійників або таксисти білі й кольорові - приятелі що дають волоссю відростати довгим у завиток над одним оком - Роговий пурпур Брудні сатири, це вульгарність здійнята у крайню силу Вони вкрали їх геть поламавши кущі із прокльонами власнику - Фіалки - Вони стоять у дверних проймах на ділових вулицях із посмішками на обличчях вбрані розквітом Назовні милих їх голів темні поцілунки - грубі обличчя

Море що обіймає її юне тіло ула лу ла лу є морем багатьох рук - палаюча секретність опівдня незавершена і і і б’ється пісок звуком любові - Цупка плоть повертається в море О ла ла море холодне од сліз мерця Глибоке залицяння що проникає до краю моря вертається в плеску хвиль - миготіння над плечем як океан широке - із хвилею за хвилею до краю кум баррууум - Це холод моря розламаний над піском силою місяця - В морі юна плоть грає бульбашками із риданнями далекими від людських що постають у морі із зеленими руками знов вшанувати поля усюди там де ніч глибока - ла лу ла лу а губ так мало прийми нове - маррруу Попід морем де все темно нема краю то двоє -

одного дню в Раю Циганка посміхається побачити лагідність із листя - багато так так сласно і недвижно

так багато залежить від червоного колеса візка полив’яного дощовою водою позад білих курчат

Фіксовані категорії на які розбите життя завжди мають тримати. Ці речі нормальні - важливі кожній активності. Але вони існують - та не як мертві діссекції.

Курікулум знання не може але є розбитим на науки, тисячі і одна групи даних, наукових, філософських або такевсяке - так багато як там існує в Шекспірі - речі які дали йому з’явитися університетом всіх часів.

Та це не та річ. В гальванічній категорії - Та сама річ існує, але в іншому стані як заряджена уявою.

Все поле освіти зачеплене - Нема кінця деталі яка немає значення.

Освіта має початись з приміщення у розум студента природи знання - в мертвому стані і природи тої сили яка має живити його.

Освіта має початись з приміщення у розум студента природи знання - в мертвому стані й природи сили, що має живити його.

Це може висвітлити його поле одразу - Він зможе потім бачити використання дати.

Але зараз знання приміщене перед людиною як наче воно було б сходами на верху яких СТУПІНЬ отриманий що є найвеличнішим.

ніщо не може бути більш сміховинним. В дати тоді нема краю. Є спритність в розсіченні й знанні часток та в використанні знання -

Ось так: життя абсолютно просте. В будь-якому цивілізованому суспільстві кожен може дізнатись ВСЕ що можна знати про життя одразу й назавжди. Ніколи не має бути заборони, заплутаність -

Існують складнощі життя, в умовах що є тупиковими, життя може засвідчувати неможливе - Та ніколи не має губитись - як це сьогодні -

Я пам’ятаю досить виразно юного Поля в Лейпцизі як він йде із вгамованим диханням слухати лекцію Вундта - В масі штудерних філософських даних що хтось зі слухачів був спроможний берегти самостійно задля миготіння вій. Не один. Повінь розумності у масах складних фактів це не знання. Нема краю -

То що є четвертий вимір? Це безмежність знання -

Це уява на якій реальність скаче - Це уява - Це кліваж через усе що через силу яка не існує в масі й

таким чином ніколи не може бути відкрита через анатомізацію.

Це через цю причину що я завжди ставив мистецтво першим й поважав перед наукою – незважаючи ні на що.

Мистецтво є чистою дією сили через яку наука залежить від своєї реальності. - Поезія

Ефект цієї реалізації вздовж життя буде приміщенням знання у живий потік - який завжди мислиться -

В інші часи - людина рахувала як трагедію бути зсунутою од сенсу - Сьогодні хлопці посилаються з найтупішою вірою до технічних шкіл усіх видів - зламані, зашиблені

мало збігає цілого - бійня. Це не цивілізація а дурість - Перш ніж увійти знання ця недоторканість уяви -

Ефектом буде дати значення підрозділам досвіду - які сьогодні абсолютно втрачені - Там просто нічого не існує.

Проза - Коли цінності важливі, як - Наприклад немає користі заперечувати що проза й поезія

не є в будь-якому разі тим самим В ІНТЕНЦІЇ. Тоді що є проза? Немає ніякої потреби їй наближати поезію за виключенням послабити.

Тримаючи прийнятне знання ми можемо казати для чого речі є

Я виключаю бачити розквіт цінностей. Я очікую бачити прозу прозою. Проза, вивільнена непритаманного, нестосовних цінностей, має повернутись до єдиної своєї мети: ясності висвітлення розуміння. Немає форми прози крім тої яка залежить від ясності. Якщо проза неакуратно впорядкована щодо тлумачення фактів вона не існує - це її єдина форма. Проникати усюди з просвітою -

Поезія - дещо інше. Поезія намагається мати справу з кристалізацією уяви - довершеність нових форм як додатків до природи - Проза має слідувати просвіті але поезія -

Це те що я мав написати прозою? Єдиною відповіддю є та форма прози що скінчується із закінченням того що вступало у комунікацію - Якщо сила йти далі похитується посередині речення - це кінець речення - Або якщо нова фаза входить в цій точці це тільки недоумство продовжувати.

Справдешня ніч із дротів та зірок місяць у розсосі дубу і сплячі у кахиканні вікон поперек круглого і крапчастого листя гризота комах допоки на траві біляве світло місячне сліз повне приймає пропозиції од вечора – Та все реально там де персики висять і кличуть смерті довгу обіцяну симфонію якої гармонійне дерево і мотузкові памолоді примари що існують без буття рятуй прийти із соком і м’якоттю вгамовувати голоди що викриває ніч то так тепер нарешті правди палкість із спокоєм диявольським упереджає день який завтра зійде з лячним червоним це серце ствердити з туманами яке любило океан і ці поля - Так сяйво місячне є досконалий людський дотик

Листя обіймаються в деревах це безмовний світ без особистості я не шукаю шляху недвижимий із циганки губами притиснутими до моїх - це поцілунок листя без буття отруйного плюща або кропиви, поцілунок листя дубу - рож яка цілує листя треба дивитися не далі - я здіймаюсь крізь намет листя і в той же час я сходжу наче не роблю нічого надзвичайного - я їду у своїм авто я думаю про доісторичні печери у Піренеях - печеру Трьох Братів

Природу різниці між тим що називають прозою з одного боку й віршом з іншого неможливо відкрити через дослідження метричних характеристик слів як вони з’являються у тіснім сусідстві. Безглуздо казати що вірш декласується в прозу як ритм стає менш і менш відчутним, фактично, такий вірш відрізняється від прози тим що метр більш відчутний, що цей рух є більш безпристрасний, а та ритмічна проза, так звана, займає місце проміжне між прозою і віршом.

Це правда що вірш скоріш має бути більш сильно напруженим ніж те що називають прозою, але сказати що це в будь якому випадку показове через різницю у природі обох є дійсно робити помилку аргументації від часткового до загального, до наслідку що відтоді як об’єкт має певний характер, який таким чином, сила, що придає йому форму, буде завжди виявляти себе в цьому характері.

Звичайно нема чого робити крім як відрізняти прозу від вірша через єдині дієві підручні способи, зовнішні, поверхневі проявлення. Але можна зробити контрпропозицію, довести: це вірш з тої природи, що може проявлятися без метричної напруги жодного виду, а ця проза може бути сильно напруженою – коротко цьому метру немає чого робити із цим питанням хоч-що.

Звичайно можна сказати що якщо різниця відчувається а не відкривається оку і вуху тоді що про неї взагалі? Або може бути доведене, що від тоді як немає відповідно до моєї пропозиції ніякої очевидної різниці між прозою і віршом що у всій вірогідності не існує і ці обоє є фазами тієї ж самої речі.

Вже, досить виразно, існує дуже відчутна різниця між цими двома що може постати у факті окремого з’явлення кожного, кожен, використовує однакові моди задля не-подібних цілей; вірш впадає найзвичніше в метр але не завжди, а проза йде вперед найчастіше без метру, але не завжди.

Це в решті решт слугує пояснити певні з кращих робіт що я бачу сьогодні і пояснює деякі з найбільш прикметних провалів які я відкрив. Я шукав у письмі “чогось” що рухає мене певним чином - це пропонує вказівку як щодо чому деякі роботи Вітмана це погана поезія, а деякі, в тому ж розмірі, проза.

Практичну точку можна викрити коли робота взята як коли йде від цього джерела й коли від того. Коли відкриваєш роботу це може бути - якщо це поезія це означає це й тільки це - і якщо це проза це означає те й тільки те. Все інше є плутаниною, дурною й поганою практикою.

Я вірю що це можливо, як я вірю в цілому що Мар’яна Мур є зі всіх американських письменників поетом найбільш послідовним - не тому що її рядки незмінно повні образності, вони не такі, вони часто діаграматично інформативні, і не тому що вона защемляє роботу в певні форми - її уривки доволі часто не мають ритму - але я вірю вона найточніше є поетом у своїй роботі тому що мета її роботи є незмінною од джерела де поезія починається – так що це точно з мети поезії. І це дійсно має цю характеристику, того походження, до більш розрізненого ступеню коли вона сторониться віршових ритмів ніж коли навпаки. Це має мету поезії виписаної, й таким чином це поезія.

Я вірю що можливо, навіть суттєво, що коли поезія провалюється вона стає не прозою але поганою поезією. Тест Мар’яни Мур буде тим що вона пише іноді добру а іноді погану поезію але завжди - з єдиною метою з єдиного фонтану з того виду -

Я не піду далі ніж сказати що поезія годується уявою, а проза емоціями, поезія вивільняє слова від їх емоціональних утягнень, проза це стверджує. Обидві рухаються центротяжно або доосередково до глузду.

Звичайно має бути зрозумілим що письмо має справу зі словами й тільки словами і ці всі дискусії з цього приводу мають справу єдине із словами та їх асоціаціями у групи.

Наскільки я можу відкрити не існує шляху крім того який я відмітив що буде задовільно мати справу з поточними рядками такими що з’являються у якій-небудь п’єсі Шекспіра або у вірші Мар’яни Мур, давайте скажемо: Завтра буде перше Квітня -

Поточно існує емоціональний контент у цьому для кожного хто живе у північній помірній зоні, але будь це хоч проза хоч поезія - взяті пособі - хто має сказати поки якась відмітка не покладена їм через намір переправлений словами які оточують -

І писати і розуміти поезію слова мають бути розпізнані як такі що рухаються у напрямку окремо від ступи чи нестачі їх що виникають впродовж уривку.

Слова Мар’яни лишаються окремими, кожне не бажає групуватись з іншими крім що вони рушать в одному напрямку. Це навіть важливо - або втішливо - характер роботи Місс Мур.

Її робота спантеличує мене. Її нелегко цитувати переконливо.

Хтось кожні чотири хвилини помирає у штаті Нью-Йорк - До пекла тебе з твоєю поезією - Будеш гнити і здимаєшся через наступну сонячну систему з рештою газів - Що ти в біса знаєш про це? АКСІОМИ Не вбиті Турботливий Перехресний Похід Хрест Розхрестя Обачливо КОНІ чорні & ГАРЦЮЮЧІ білі Що за потреба пітніти над річчю цього сорту, Карле; тут все встановлено Виїзди у Нью-Йорк Хо відкритій країні Не залишайся замкненим у гарячих кімнатах Прямуй до однієї з Греат Паркс Белхам Бей наприклад Що на Лонг-Айлендському Саунді з купанням, веслуванням тенісом, бейсболом, гольфом, й т.і. Акри й акри зеленої трави дивна тінь дерев, мерехтючі струмки Візьми Пелхам Бей Парк Бренч із Лексінгтон Аве. (Іст Сайд) Лінія й ти там в кілька хвилин Інтенборо Швидка Транзитна Ко.

Натовп на грі у м’яч рухається одностайно духом даремності що захоплює його – всі хвилюючі деталі переслідування і втеча, помилка спалах генія – всю до без кінця зберегти красу вічну – Так в деталях вони, натовп прекрасні до них застережені всупереч салютуючі й викликаючі – це живе, отруйне посміхається зловісно слова його ріжуть – Галаслива жінка з матір'ю отримують це – Єврей сприймає це прямо – це вбивче, страшне – Це Інквізиція, це Революція Це краса сама по собі що живе день за днем в них марно – Це є силою їхніх обличь Це літо, це сонцестояння цей натовп підбадьорює, цей натовп сміється в деталях постійно, серйозно без думки

Уява користується фразеологією науки. Атакує, живить, рухає, радіо-активна у цьому всьому здатна бути торкнута дією. Слова з’являються у звільнені через чесноту цього процесу.

В описі слова пристають до поточних об’єктів, і мають вплив на сенс устриць, або окулярів.

Але уява невірно розуміється коли піддана бути видаленою від реальності в сенсі промови Джона Гонта у Річарді Другому: уявляти володіння тим що втрачене.

Розуміється вірно коли слова Джона Гонта віднесені не до їх сенсу як об’єктів присталих до благоденства його сина або навпаки як танок над тілом його умов що точно акомпанують їм. Через ці способи розуміння, п’єса написана бути зрозумілою як п’єса, автор і читач вивільнені до піруету зі словами що мають вистрибнути зі старих фактів історії, возз’єднанні у поточній пристрасті.

Розуміти слова як вивільнені це розуміти поезію. Те що вони рухаються незалежно коли розставлені вільно є відміткою їхньої цінності

Уява це не збігти реальності, це ані опис ані втілення об’єктів або ситуацій, це так сказати поезія, що не перекручує світ, а рухає його - Це підтверджує реальність найпотужніше, і таким чином, відтоді реальність не потребує особистої підтримки але існує вільно од людської дії, як доведено наукою у незнищимості матерії і сили, вона створює новий об’єкт, гру, танок який не є дзеркалом до природи але -

Як птиці б’ють крилами тверде повітря без якого ніщо не літає так слова вивільнені уявою стверджують реальність власним польотом

Письмо подібне до музики. Об’єкт буде здаватися робить поезію чистим мистецтвом, як музику.

Живопис теж. Письмо, як із певними з сучасних Руських чию роботу я бачив, буде використовувати неорієнтовані звуки на місці звичайних слів. Поема тоді буде повністю вивільнена як в ній існує ідентичність звуку із чимось - можливо, емоцією.

Я не вірю що письмо є музикою. Я не вірю що письмо набере в якості або в силі через пошук сягнути умов музики.

Я думаю умови музики є об’єктами до дії уяви письменника лише як стіл або -

Відповідно до моєї поточної теми письменник уяви досягне близько умов музики не коли його слова від'єднанні від природних об’єктів і встановлених значень але коли звільнені від звичайної якості даного значення через транспозицію в іншу середу, уяву.

Іноді я говорю про уяву як силу, електрику або середу, місце. Це неістотно що: будь це умовою місця або динамізацією його ефект той самий: звільнити світ од факту від імпозицій “мистецтва” (дивись останню главу Хартлі) і відпустити людину діяти в будь-якому напрямку куди веде її натура.

Слово не є звільненим, таким чином здатне переказувати вивільнення від непохитності що його руйнує доки точно підлагоджене під факт що дає йому реальність, через свою власну реальність встановлює свою власну свободу од необхідності слова, так звільняючи його і динамізуючи водночас.

Весна Й Все. Вільям Карлос Вільямс. Переклад українською мовою.

1923

EBook

Весна Й Все

Вільям Карлос Вільямс

Чарльзу Демуту

ГЛАВА І

Семюель Батлер

Spring and All.

Poem.

Translation.