"Icon Lamps Broken Glass" by Hvrenja is an electronic photograph collage of broken glass of the icon lamps on Mykhailivs'ka Square near the Monument to Victims of Famine in 1933. Also known as Лампадок Розбите Скло. Electronic photograph collage depicts a composition from the story below. Story consists of 6 photographs shotted in low yellow winter night lamps light reflected in the square stone, itself icon lamps under the monument with the edge broken, and people going by...

Композицію коллажу складають шість робіт, які наведені нижче. Розбите скло лампадок. Розбиті скляні лампадки. Розбиті лампадки. Що життя? Лампадок розбите скло...

Но все-таки я еще и исследователь. Всего чего угодно. Что-то же должно быть интересно? Интерес, можно занести в обязательные категории. Куда-то туда, где еще не произошло разворачивания; ничего еще не развернулось, ничто еще не развернуто. И уж точно люди интереснее графита. Это хорошо заметно в моих ранних фотографиях, на сайте не представленных.

Має народжувати курйози. Якось вони всі реагують, і реакція – зворотна сторона сили, - реакція на що завгодно: всі прикладені сили – її мають. Це людська вигадка – не щось, що існує в дійсності. В дійсності всі сонця і планети рухають ангели, як то було завжди. Але, як бачите – вже ми маємо два їх боки. Аж ось де вся ця дуальність. Так, вводячи спостерігача ми отримуємо когось іншого. Так, вводячи іншого, ми в той самий час отримуємо й його силу, реакцію, і славу, і волю, і все-все-все, що він наслідує від свого творця, яким би не схожим на нього він не був. Категорії. Щось, чого в дійсності не існує, принаймні в буквальному сенсі. Людині притаманно ділити все це. Діти майже не сприймають абстракцій – для них все конкретно. Лише з набуттям досвіду отримуємо ми таку схильність – типізувати, аналогізувати, категорізувати. Ця розповідь, торкається усього, як і графічна робота, яка в ній виражається. Щось завжди відбувається. Увесь світ є тим. Все рухається. І зупинити цей рух, казала нам класична термодинаміка, майже неможливо. Надлишок енергії нема чим компенсувати. Куди він рушить, цей світ? До самісінького надлишкового переохолодження? Хто може це знати? Так рух стає всім. Бо йому була покладена ціль…

Іноді я потрапляю в ті чи інші моменти його, де все могло, може бути, є нестійким, ані вірним ані невірним, як світло, яке його висвітлює, непевним. І тому річ не в самій світлині, зазвичай, що воно зроблена більш або менш правильною, або зведена в композицію. Річ в тім, що мені треба відбити нею якесь почуття, або ідею. Або, як в цьому випадку – цілу розповідь. Робить світлину Княгині Ольги – каже мені ґуґл. І він не просто так це мені каже. Це якийсь знак, що я маю його побачити. І дійсно – щось відбувається.

Лампадки на софійській площі. Поминали цими днями. Хтось дуже швидкий і необачний зачепив край викладеного ними хреста. І ось я бачу їх і роблю світлину. І мимо йдуть люди. І роблю світлини ще. З самої роботи ви не побачите, як він розбитий край цього хреста, перед Михайлівським Собором. На ній ви можете побачити щось зовсім інше – те, чого в самих фотографіях нема. Іноді я сам не розумію, як це роблю. І тим не менш – якось я це роблю…

Подивіться – як реагують на це діти. В яку мудру зчеплені пальці хлопчика, на передостанній світлині, з дорослою рукою. Що в виразі обличчя його? Як він це бачить? Як напружено піджата нижня губа його матусі. Життя, що є безліч подій одночасно, відбувається ніде не зупиняючись… Ми тільки-но вихватуємо з нього момент і тільки момент. Де нам охопити його у всій повноті? В дитинстві? Де ми ще не знаємо нічого чисті і прості поза межею власних своїх складностей? Світ дитини не такий великий, - все в ньому конкретно. Ще ніякої в ньому абстракції, що вона будь який час може явити себе через те, що все вже було, і є, і буде – рухатись далі. Все це вже бачили ми – ми кажемо. Все це ми поминаємо. І чим далі відстає від нас предмет – тим менш конкретно. Є в непевному світлі цієї роботи багато на що подивитись. Що життя? – Лампадок розбите скло…