Медбх МакГаккіан

Північноірландський поет. Редактор. Перекладач. Викладач.

Вшанування Саду

Три вікна у роботі тут, складні проміжки крізь день, всупереч світлу. У неба вигляд, наче воно буде додано потім до мигкотючого миру, який ніхто ще не бачив. Малі дірки незручності поміж перекритого листя доносять свій час до нас, як і ми свій час їм даруємо. Рука виразна на самоті, череп і рука власника, що тримає те, разом на сторінці у п’ятдесят років, з надранньою посмішкою. Мотузкова ваза квітів вертає янголів до землі, що й досі гарна кара.

Метеликова ферма

Плівка метелика упевнює що він помер: Його тиша як зелений кокон автомийки, Його пристрасть по воду розхмаритись. У японському чайному домику вони вірять У створення найяскравіших ночей: Що перед листя чоловік, зворіт жінка. Сліди трави на їхніх білих панчохах; У рукотворному сонці одноразовий навіть звук; Мозаїка їхніх крил є витушкою з крові. Ціанід у вбивчій склянці розслаблює індійську місячну мотилицю, Перлино-облямована краса, затьмарений жовтий, Фарбована леді, срібло-вимитий синій.

Нотатка

Архітектурний напис збоку Відцентрований, підкреслений, зеленням (Урочистість), або втоплений в зеленні (Інтеграція, зникнення, обачність); зібрання томів: горизонтальне (відпочинок), вертикальне (воскресіння), комбінація Обох (опозиція, зворотна дія) Люди обрані для транспорту мають покинути власні домівки В повнім порядку. Одна штука багажу вагою шістдесят кілограмів, і ручна поклажа Максимум десять кілограмів, буде дозволена На персону. Остатні власності мають бути лишені Там де вони є вдома в.т.ч. занавіски Килими, настільні лампи, стінні дзеркала, умивальники Частини меблів, скатертини, пара рушників, І на постелях матраци, постільна білизна І на сам кінець одна подушка і покривало, Все свіжоскладене. Багаж не має бути загорнений в килими Або покриття. В разі перевірки Має бути ясно що ці інструкції Не обійдені, особа якої це торкається Не буде взята на транспорт Але буде відіслана у внутрішні області на роботу. Горизонтальні смуги (стабільність), вертикальні смуги (духовне продовження), косі смуги (жаль) Поєднання цього всього (зворотне). Натуральність матеріалів: каміння (сила, міць), бетон (гнучкість, Стійкість) цегла (колір, чисті лінії), Дерево (теплота, простота використання).

Створюючи Власне Затемнення

Слово йде від грецького слова для 'покинення': ми ловимо невловне вогнище вже розпалене в іншому. Коли ніч спадає раптом в такій короткій проміжок в найчистішому небі дню як наче вторинне затемнення, їм ніяк не дізнатись що те що вони бачили було Місяцем що виступав екраном. Для синіх самиць не має значення його відчуття в нас, але сила в ньому, властивість вирівнювати світло у подорожі-задоволенні цього слухняного ранку. По всій Ірландії блакить впаде до температур смеркання, тонкий східний вітер тихо здує птиць, і зірки вздовж Шляху Сукупності прикрасять пізній вечір. Пасма, що мекають і налякані гурти несподівано повернуться в загони і черги світлого й темного затремтять над землею. Ми станемо далі дивитись у вовняний простір, ти завиваєшся із головою мені в коліна, кажучи, Нас обдурили, двадцять – чотири секунди минули і це набагато гірше ніж ми очікували. Потім там настануть ніжні пружності коли Місяць почне заповзати тобі в лице, холодна смуга повітря в його тіні біжить мимо так близько як можна зануритись в золоту пляму де збільшене Сонце попливе під тою ж досконалою перлиною. Квіти зачинять свої пелюстки поки дико витіпані магнітні поля сходять з твоєї поверхні, так всякий стоячи близько дерев може побачити тисячі сонць що поглинають сотні слів. Цього не трапиться більше до року 2090, але тобі треба перевести погляд як тільки Місяць почне рухатись і вставати із твоєю спиною до чорної свічки Сонця що втрачає полум'яні стріли як пластиковий Христос що парує над благими побажаннями, думаючи, тепер все скінчено, це було як відновлення з лихоманки що тривала довго як тільки можливо, впадаючи на коліна і зднімаючись наче вмившись одною планетою, де життя, є віра існує – здійми руки йому назустріч.

Канапа

Не гнівайся, якщо я скажу тобі що твій лист залишався нерозкритим на моїм столі кілька днів. Якщо ти достатньо друг мені вірити, я мала почати писати в момент будь-який; мій розум був люто прибраний, як статечна канапа пересунута під північне вікно. Моє серце, на жаль, не найспокійніше з місць. Хоч це й не моє серце потребує заміни: і мої книги здаються мені доволі реальними, мої катастрофи, мої зрікання, мої втрати… З того часу як я була дитиною напору забути що ти ненавидиш поезію, ти питаєш щось - про природу, пазелень, комах, і, звичайно сонце - чи дійсно це буде відчинити вікно вже відчинене? Відсвяткувати зухвальство квітів? Якщо я можу зацікавити тебе замість його щирих, тонких поглядів, як його м’яка сорочка є зворотом задоволення для мене, чому я маю носити йому біле, уяви він більше не тремтить при моєму, більше не купує мені квітів на іменини… Яле я поширююсь як дім, я починаю розсіюватися на маленькі сюди-туди в розбігах із зносом на моєму порозі. Десь занавіс встає дивуючись де я, мої книги сплять, удаючи забути мене.

Альбертів Ланцюжок*

Як закінчений терорист, фрукт звисає з кінця мертвого стебла, під деревом порешетений дірками як сито. Подих що тхне корицею відходить у сон там померти. Задувається свіже повітря, розкривається ранок, тоді тумани охоплюють; струмок палаючого повітря викачує попіл з коріння, але не прямиться у два променісті місяці закручений ліс. Теплий як стайня, близький до поверхні мого розуму, дикий кіт лежить у хвисткості життя, напівроздягена шкіри, і кліткою нижче, білка задубіла до смерті приходить по відпочинок на лаймове дерево. Я повертаюсь на війну, як дім що я знала як була юною: я всередині, тонке сонячне світло, ніч крізь ніч, використовую крейду, глину і кажанів що ріють на даху. Як мрець прикладений до ґрунту що накриває його, я впала де ніяке судження мене не чіпатиме, його обезбарвлений брук проковтнув мене. Навіки вічні я повертаюсь до себе: я народилася маленькими шматочками, як дрібки пилу, тільки око що дивиться на всі боки може мене побачити. Я вивчаю свою країну всю знов, як кожен дюйм ґрунту оплачений життям людей, похоронами бідних. Я зустріла когось, що вірила був на боці м’ясників, що казав зі сльозами, “Це занадто”. Я бачу тебе прибитим до сухої скелі що топить за тобою під землю блакитну торочку моря, а ти вигукуєш “Ані руш!” наче ти вже засуджений. Ти заткнутий і мовчазний, як гармата імпровізована із залізної труби. Ти написав мені взагалі вночі, дбаючи про руки, забиті об решітку: вже, у розквіті життя, ти належиш історії моєї країни, неспроможний зради цього літа, зваженої зради, чаруючи смерть геть ритмом руки. *годинниковий ланцюжок - названий за ім'ям Принца Альберта, чоловіка Королеви Вікторії.

Medbh McGuckian