Robert Duncan

Роберт Данкан

Американський поет.

Втеча Дитинства
Що я бачив
Стікс

Втеча Дитинства

Це у варівких суках дерева
з синього неба вітер
співає гучніше оточуючи мене.

І самота, дика самота
викрита, страшенно, високо   я здираюсь
у хиткі непевності,

частка з туги, частка  осмілення себе,
частка побачити те
розширення світу, частка

знайти самого себе, мою секретну
схованку сенсу і місця, куди звіддалік
всі голоси і сенси повертаються

- лай собаки, осінні опіки,
далекі гуки, близькі гуки - хлопець що я був
гукає мені
тут чоловік де я “Диви!

я був там де ти

найбільше боїшься бути.”

Що я бачив

Білого павлина гніздів’я
має бути Христовим,


пір’яним вбранням Осіріса,


сяючий птах, спалах меча,

встромлений у дерево


й інший,    курного скла схил

- були як ніч і день,

розріз ока відкривається у

час

вертикально горизонту

Стікс

Десята частка Океану віддана темній ночі
 крихта чистої води під землею
що так чисті фонтани б’ють із лиця скелі,
 сльози струмують з каверн і розселин,
 збіжні долу, карбовані раневі шляхи в базальтовім спротиві,
ріжуть глибоко як йдуть у шари залежів часу
	Гайї де Вона спить -

холодна вода, чорний біжучий блиск,
 низхідний потік, плай, вивергається над
 материком, порає наметені в потоку,
 джуркотить у глибинах, широко вспихуючи у водограях -
 
І десята частка яскравого чистого Океану
 його циркуляції - тумани, дощі, пологи, застили - 
 лежить в отруйних глибинах, темній воді.
 
Стікс 	є цей різник каверн під нами.
Стікс 	ця темна вода, 	ця дольня злива.

Колодязь глибокий. З його нерухомості
 слова наших голосів кажуть 	ехо.
 Резонанс йде за резонансом.
 Хвилі цього сиґналу долинають до нас.
 
Ми черпаємо цю темну воду, чисту і холодну.
Світ дня не такий яскравий
як цей плинний кристал.

Три тисячі років ми твердимо дану чесноту
 із Гесіода.
				Чи це двадцять п’ять тисяч
як ледовик пішов з землі  й ми
пішли далі з обсягу печер де
річка під землею  що ми знаємо
	повернемось туди.
Стикс розливається навесні зі своєї льодяної далини,
	від чорного льоду.
	
П'ятдесят мільйонів років - від початку того, що ми є -
	надто добре ми знаємо цю глибину.
	
П'ятдесят мільйонів років вглиб - та наше знання глибшає
	- час глибшає -
					це стала вода
					
що ми спрагнені   у снах ми закам’янілі.