Я маю заздалегідь попередити, що весь цей текст, викладений нижче, неможна сприймати як буквальний і філософсько точний. Моїм прагненням тут є лише дати читачеві уявлення щодо тексту оригінального, його загального змісту й окреслених проблем з їх підходами, що не позбавляє його, в такому вигляді, припусків певної міри мовної гри, свідомої або не свідомої, коли слухачеві про що йде мова зрозуміло інтуітивно, в кожному з конкретних випадків, але перекладачеві тут увесь час потрібно балансувати між суто сухим філософським текстом і живим спрособом його донесення. Так або інакше, і суб'єктом і предметом тут є одне й те саме слово - subject... досвіду.
«Це я, це я - ось що глибоко незбагненне!» Так здавалося Вітгенштейну сто років тому (1916: 80). Я не впевнений, що це правда, навіть попри (як пізніше Вітгенштейн зауважив), "самі речі, що є найбільш очевидними, можуть стати найважчими для розуміння" (1948: 17).
Існує спосіб прочитання ремарки Вітгенштейна, що робить її вірною (див. §1.3, стор. 10), але я не думаю, що це те, що він мав на увазі. Фактично, я впевнений, що не мав. На той час він був просякнутий Шопенгауером, і хоча це може бути дуже корисною річчю в якийсь момент філософської кар'єри, це не добре, якщо це спонукає думати, що "мислячий суб’єкт, безумовно, є лише ілюзією" - черговий запис, що Вітгенштейн зробив у серпні 1916 р. - або, знов, що "суб’єкт не є частиною світу". Це отримує світ і предмет неправильно. Як мислячий людський предмет досвіду, людина цілком знаходиться у світі, продукт еволюції природного відбору.
Це одна відповідь на твердження про таємничість. Інша полягає в тому, що існує первісне відношення, в якому людина знає, що предмет досвіду це просто бути. Я думаю, що є сенс, в якому це справедливо абсолютно для всіх предметів досвіду, скільки б не примітивних. Бути досвічуючим суб'єктом, - це обов'язково досвічувати буття досвічуючим суб'єктом, і в цьому сенсі знати, що таке бути суб’єктом досвіду. Це так, навіть якщо умова буття суб’єктом досвіду ніяк не перебуває в центрі уваги, і навіть якщо не вистачає розумових ресурсів, створити умову експліцитною темою рефлексії - адже, скажімо, це павук (див., наприклад, § 9.11, с.186). Знання не повинно бути рефлексивним. Існує первісне ‘почуття “знання”, в якому, коли маєш досвід, не існує різниці між досвідом і знанням того, що ти його маєш (Russell 1940: 49) - як це включає знання, на що це схоже.
Ми самі по собі є когнітивно складними істотами, а також повністю самосвідомими. Ми здатні експліцитної підозри, що таке бути предметом досвіду. Ми володіємо довершеним концептом суб’єкта досвіду, та можемо вивести складності явища у філософській рефлексії. Там існують реальні і поглинаючі складності, але не зовсім ясно, що в цьому є якась таємниця. Кожного разу, коли хтось знаходить себе мислячим, що суб’єкт досвіду є таємницею, йому слід згадати відношення, в якому цілком самосвідомі, складні концептуально-вправні істоти, на кшталт нас, знають, що суб'єкти досвіду полягають просто в бутті суб’єктами досвіду і бути концептуально складними. Так, повторюся, існує фундаментальне відношення, в якому ми точно знаємо, чим предмети досвіду є. Ми точно знаємо, що таке бути предметом досвіду, примітивного або складного. Варто додати, що людські істоти стають повністю самосвідомими в дуже ранньому віці - приблизно вісімнадцять місяців.
Однією помилкою є сприймати існування стільця, кажімо, як випадок парадигми чогось не таємничого, і знайти існування суб’єкта досвіду таємничим відносно існування стільця. Спочатку це може здатися природним, але, ймовірно, знов бере речі не так.
Що змушує щось здаватися таємницею? Докорінна неспроможність зрозуміти - можливо, також, відчуття, що неможливо зрозуміти. Але що таке розуміння - теоретичне розуміння якоїсь властивості світу (лінгвістичне розуміння не розглядається)? Коли ми розглядаємо це питання, я думаю, ми стикаємось із тим фактом, що розуміння є, у своїм підґрунті, тільки почуттям - певним видом почуття, що ми можемо мати або бракуємо. І якщо розуміння є лише почуття, то також і таємниця. Ніщо об'єктивно не таємниця.
Можна сумніватися, що розуміння є лише почуттям. Можна сказати, що досягнути технічного оволодіння певною властивістю конкретної реальності x - знати, як використовувати x для отримання певних результатів, мати можливість передбачати, що трапиться з x, якщо хтось зробить те чи інше - й є зрозуміти це. Але це не так; технічне оволодіння х не є формою розуміння, що не потребує відчуття розуміння; це взагалі не розуміння. Ми можемо опанувати принципи квантової механіки і застосовувати їх практично надзвичайно ефективними способами без вимоги взагалі розуміти квантову механіку. Те саме стосується автоматичного дозатора напоїв. Почуття цілковитої впевненості в тому, що зробить x, якщо хто зробить A, або ж B або C, - це ніякий не вид доказу розуміння х. Тож почуття впевненості такого роду не є почуттям розуміння стосовно x.
Я думаю, тоді, що розуміння є лише певним видом почуття. Я також думаю, що іноді це перевірене почуття. Можливо, випадок парадигми розуміння якогось явища у світі є саме тим, в якому розуміється, чому хтось діє певним чином, бо хтось знає, чого хоче й у що вірить. (Можливо, це єдиний ідеальний випадок розуміння явлення у світі.) Це, тим не менш, важливо, що коли існує почуття розуміння чогось стосовно x, завжди обов'язково є і щось інше, y, що хтось знає або сприймає як належне, щось інше, що обґрунтовує почуття розуміння. Завжди і обов'язково відносно певного y /= x як x здається зрозумілим. Це відноситься єдине до великого набору переконань щодо фізичних об’єктів, що здаються суттєво зрозумілими, що ця більярдна куля має піти в цьому напрямку, коли її стукають цією іншою більярдною кулею, замість перетворитися на білокрилого голуба і відлетіти. Так само, якщо х здається таємницею, це має бути через існування чогось іншого, у, яке знається або сприймається належним, що змушує існування x здаватися таємницею.
Припустимо, x - кандидат на таємницю - є предметом досвіду. Що таке у? Один з близьких кандидатів для y є досвід - свідомість, свідомий досвід. Існування активних, досвічуючих суб'єктів досвіду, очевидно, припускає існування досвіду, і однією з причин даною думати, що в предметах досвіду існує щось загадкове, є ідея, що також існує і щось більш глибоке - непоправне - таємниче стосовно досвіду або свідомості.
Ця ідея надто поширена у філософії, але я не думаю, що вона має добре підґрунтя. Ми маємо свідомий досвід весь час, коли ми не спимо, і часто, коли спимо, і є фундаментальний сенс, в якому ми точно знаємо, що це таке. Це тому, що існує фундаментальне відношення, в якому, коли доходить до досвіду, мати й є знанням. І це не тільки тому, що ми знаємо конкретний феноменологічний характер досвіду, що ми маємо просто маючи, - де знання є суттю безпосереднього знайомства. Це також випадок, як ми знаємо досить загально, що є досвід, просто його маючи. Існує фундаментальне відношення, в якому ми знаємо точно, чим досвід є. То чому ми повинні вважати його таємничим?
Це правда, що ми можемо точно знати, чим є щось, і продовжувати знаходити таємничим, що воно взагалі існує; і Вітгенштейн правий, як зауважено, коли каже, що "самі речі, що є найбільш очевидними, можуть стати найскладнішими зі всіх для розуміння". Тим не менш, ми можемо знайти знайомі речі важкими для розуміння з причин добрих або поганих, і якщо у випадку досвіду ті, хто знайде їх, або їх існування, таємничим, мають погані причини - причини зовсім не справжні- для цього.
Деякі думають, що фізика дає нам підстави вважати її загадковою, або переконання до матеріалізму чи натуралізму. Це помилка. Припустимо, ми сприймаємо так із фізикалістами або матеріалістами, що конкретна реальність цілком фізична по природі, а так [1], ми цілком фізичні істоти. Я думаю так сам, разом із великою кількістю інших. Припустимо, далі, що ми підтверджуємо, що [2] наш досвід є повністю питанням нейронного ладу мозку. Знов я думаю так сам, разом із багатьма іншими.
Це той момент, коли деякі вважають, що це випливає з того, що існування досвіду є таємницею - дивовижною таємницею. Інакше як, вони запитують, може [2] бути правдою? Як може досвід можливо бути цілковито питанням нейронного ладу мозку?
Якщо хтось думає так, він вже безнадійно пішов не туди. Вже зроблено помилку, що народжує появу таємниці: помилку вважати, що [3] ми достатньо добре розуміємо ґрунтовну природу фізичного, хватку, враховуючи яку, саме існування досвіду - сама ідея, що досвід має бути цілком фізичним - є загадково. Ця помилка масово поєднується з подальшим переконанням, переконанням в тому [4], що фізичне є, в собі і з себе, чимось фундаментально не експериментальним в природі. Це тільки відносно попереднього переконання, що [3] і [4] є істинні, яке широко поширено серед філософів, що [2] може виявлятися глибоко загадковим.
Правильний крок у цій точці - це не триматися за [3] та [4], і прийняти, що досвід є таємницею (тобто таємницею для нас; ніщо природне не є внутрішнє таємничим). Урок із [2] - і я думаю, що це важливо наголосити, що [2] є далеко по-за розумним сумнівом, і було, по суті, сотні років - це те що [3] є, безумовно, невірним (я думаю, що [4] також, майже напевно, помилково). Ми не маємо доброї і, зокрема, всеохопної ідеї фундаментальної природи фізичного, всупереч [3], і ми зараз не знаємо достатньо, знати, чим є фізичне, в собі й по собі, чимось фундаментально не-емпіричним в природі, всупереч [4]. Неважливо, що не існує фактично ніяких доказів існування будь-чого не-емпіричного в дійсності.
Маємо бути відверті, тоді, що природа свідомого досвіду не є таємницею. Ми точно знаємо, що це таке. Тож ми не маємо жодних вагомих причин відчувати, що його існування є таємницею - враховуючи, що все взагалі існує. (Той факт, що що-небудь взагалі існує, може стати добрим кандидатом бути таємницею.) 7 Якщо щось правильно вважається таємницею (таємницею для нас), так це фундаментальна природа фізичного - точка, яка щодня підтверджується фізиками. Або скоріше, більш точно: якщо щось вірно вважається таємницею, так це фундаментальна природа фізичного, оскільки фізичне не є емпіричним. Кваліфікація потрібна, оскільки ми знаємо природу емпіричного.
Я не думаю, що ми коли-небудь станемо здатні повністю інтегрувати величезну кількість речей, що знаємо про досвід, з нашого прямого першоджерельного знання його, із знанням природи фізичного, що ми здобуваємо з фізики та нейрофізіології, шляхом, що породжує почуття розуміння. Існує ряд причин чому це так. Поточна точка зору, тим не менш, полягає в тому, що в нас немає вагомих причин думати, як так багато хто робить, що досвід є таємницею, тоді як фізична річ взагалі - ні.
Припустимо, хтось схвалює фізикалізм, думку, що конкретна реальність є суто фізичною по природі, як і я. (Слід зазначити, що все це схвалення фізицизму насправді підбивається, в цій точці, до твердження, що існує лише один фундаментальний вид речі в конкретній реальності плюс твердження, що ця річ є суттю предмету науки фізики, що каже нам про велику домовленість стосовно цього, хоч єдине й у дуже абстрактних структурно-відносних термінах.) І припустимо, що людина рішуче налаштована повністю й по-справжньому натуралістично підійти до питання про природу фізичного, як я. В цьому випадку потрібно почати з повного визнання реальності досвіду (свідомого досвіду). Це треба зробити, оскільки досвід є найбільш визнеченно відомим загальним природним явищем, що має, як таке, бути повністю визнане справжніми натуралістами. Справжній натураліст також повинен відкинути ідею, що в природі існує якесь "радикальне виникнення", за принципом, типу natura non facit salum - що природа не робить радикальних онтологічних / якісних стрибків, того виду, що здається необхідним, якщо досвід виникає з речі, що за своєю ґрунтовною природою цілковито неімпирична - що є основним принципом натуралізму (це ключова частина методологічного натуралізму). Я думаю, тоді необхідно визнати, що найбільш правдоподібним загальним теоретичним поглядом на природу фізичного є досвід - емпіричний - одна з основних або фундаментальних властивостей; що емпіричність у тій чи іншій формі є всюдисутьною властивістью фізичної речі, незалежно, праві чи ні всебічний панпсихізм або панемпіризм.
На цей погляд, єдиним сенсом, в якому існування досвіду та предметів досвіду є таємничим, є сенс, в якому існування будь-якої конкретної реальності взагалі є загадковим. Якби ми змогли через неможливе отримати повне знання остаточної сутнісної природи конкретної реальності, ми могли б відкрити, що в нашому Всесвіті не існує ніякої неемпіричної реальності. Я думаю, ми маємо серйозно поставитися до можливості, що ніяка інша конкретна реальність навіть метафізично неможлива.
Я не можу розвинути тут цю точку зору (див. Strawson 2016, §21). Шкода, що так багато людей досі не в змозі позбутися [4], казково обґрунтованого теоретичного переконання, що фізичні речі за своєю ґрунтовною природою є неемпіричні, і супутнього сенсу, в якому будь-який інший погляд є нерозумним. Схильність до [4] унеможливлює значний прогрес в метафізиці розуму.
Частиною проблеми - є, можливо, прихований корінь проблеми - те, що теоретичне переконання сильно підкреслене чимось не-теоретичним, до-теоретичним. Це глибоко заґрунтоване у цілком відчутному базовому розрізненні, яке ми робимо, серед речей, з якими стикаємося в повсякденному житті, між речами, рухливими і мислячими, та неживими або немислячами речами. Ця відмінність вкладена вже дуже давно. Вона має потужну вроджену підтримку. Це постійно-перманентно-застосоване повсякденне життя: каміння, столи та стільці, сходи та чашки, що абсолютно не-розумні. Вони не є досвідчуючими істотами.
Повсякденне розрізнення добре, як те встановлено, як впевненість, із якою ми розгортаємо його в повсякденному житті. Проблема полягає в тому, що відбувається, коли ця впевненість переносить свою вагу, дуже природно, але цілком нелегітимно, на загальну теоретичну - метафізичну - картину, згідно з якою всяка фізична річ є суттєвою і цілком не-експериментальною в своїй основній природі, та постулює досвідчених істот єдине в певних надто особливих випадках (життя тварин). Важко переоцінити силу цього переконання, що вважається надзвичайно натуралістичним, хоча порушує фундаментальний принцип натуралізму, вимагаючи поставити радикальне виникнення експериментального з не-експериментального. Я просто хочу записати це тут. Я думаю, що це частина базового психологічного пояснення того, чому люди вірять, що існування досвіду є таємничим, віра, що може вести їх в свою чергу думати, що існування суб’єкта досвіду - «Я» - таємниче.
Зауважте, що такі, як я, хто вважає, що панпсихізм або щось близько панпсихізму є найбільш правдоподібною теорією фізичної реальності, згодні, що каміння і столи та стільці не є предметами досвіду. Безумовно, вони вважають, що речі, з яких виготовлені каміння, столи та стільці, є, в деякому сенсі, внутрішньо досвідчуючими за природою - незважаючи на інші їх властивості. Але з цього не випливає, що каміння або стіл чи стілець - самі по собі предмети переживання, індивідуальні суб’єкти досвіду з індивідуальною точкою зору, які дивляться на світ. Я думаю, цей останній погляд є цілком нерозумним, і не знаю нікого, хто його дотримується. В цьому сенсі різка відмінність істот, які переживають, від істот без досвіду, може бути (є) цілком дійсною, коли доходить до різниці між стільцями та собаками, навіть якщо певна версія панпсихізму є вірною.